Розділ 47 Зустріч із сином

Нік поспішно увійшов до руїн лабораторій зі страхом що ніколи не побачить Кіру. Його гризла вина за поцілунок з Анастасією.

Джозеф був готовий натиснути на курок, але побачив Ніка й опустив свою зброю.

Нік побачив Кіру і зрадів, що дівчина була жива. Він хотів її обійняти якнайшвидше і притиснути до себе. Він спробував це зробити, але Кіра виявила до нього абсолютний холод. Бо не пам'ятала своїх почуттів до нього через те, що переродилася. Вона відсторонилася від нього не дозволивши себе обійняти. Нік залишився здивований від того, що сталося, але не став наполягати на обіймах і просто відсторонився у відповідь.

Кіра розглядалася в незнайомого чоловіка, який прибув з Ніком до них.

- Я так розумію це ваш син? - Запитав Джозеф, дивлячись на дорослого міцного чоловіка. Для нього була очевидна подібність Кіри та цієї молодої людини. Але Джозеф не помітив жодних рис зовнішності від Ніка, що викликало чимало запитань у його голові. Так він припускав, що дитина зміниться, але що в ньому не залишиться нічого від людини. Він не думав.

- Та це наш із Кірою син. Точніше один із синів. - Нік все ще був засмучений холодом, що походить від Кіри.

Син Ніка розлютився він накинувся на Джозефа з розпитуваннями.

- Де мій брат? Що ти зробив з ним? Чому я не відчуваю його тут? Де він? - Почуття гніву та болю переповнювали юнака. Він міцно вчепився у комір сорочки Джозефа.

- Синок залиш його це не той Джозеф. - Нік намагався заспокоїти сина як міг. Він намагався не дати йому вдарити Джозефа чи зашкодити чоловіку. Але юнак продовжував смикати Джозефа за комір, вимагаючи відповіді.

- Я пам'ятаю кожну рису обличчя цієї людини я не міг його переплутати ні з ким іншим. - Юнак був цілком упевнений, що це саме та людина, яка викрала його брата, вона навіть пахнув як викрадач.

- Це Джозеф з іншого світу. Це Джозеф зі світу Кіри твоєї матері. Заспокойся синку я прошу тебе зараз нам не потрібна ворожнеча. Я знаю мені також боляче. Я також хочу повернути твого брата. Відпусти його, будь ласка, він пояснить тобі все. Ти ж мені віриш. - Нік прибрав руки сина від коміра Джозефа.

Кіра все ще холодно реагувала на свого сина. Для неї чоловік був чужим. До того ж вона майже не пам'ятала його. Тільки побачивши його вона згадувала щось уривками, але в той же момент забувала. Мозок Кіри блокував пригнічені спогади завдаючи їй болю. Кіра схопилася за голову. Кричачи від болю.

Її син кинувся до неї, обіймаючи.

- Мам це я твій син. - Чим сильніше він її обіймав, тим болючіше ставало Кірі. Мов бачити його було для неї болем. Голова Кіри здавалося зараз вибухне від болю. Кіра кричала і трималася за голову.

- Залиш її синок. Нехай я тобі говорю. – Нік відтягнув сина від Кіри бачачи її біль. Чоловік звернув увагу, що дотик до Кіри її сина викликає у неї біль. Чим далі відтягував Нік свого сина від Кіри, тим легше дівчині ставало. Відійшовши на певну відстань зі своїм сином, Нік помітив, що тепер Кіра не відчуває біль, але відчуває біль його син.

Хлопець схопився за голову, і впав навколішки від пекельного болю, який відчув у своїй голові. Він відчув весь біль який відчувала Кіра на собі. Так працював його зв'язок із матір'ю, вона давала зворотний ефект. Тому що хлопець не міг наближатися до матері. Але чим далі він був від неї, тим більше він відчував її.

Ні Ліна, ні Анастасія не розуміли нічого з того, що відбувалося для них ситуація була двоякою.

Анастасія думала про свій посинілий палець на руці. Це її хвилювало, а все що відбувалося навколо неї. Було ще більш диким ніж те, що було перед цим. Здавалося дівчина в якомусь жахливому сні.

А Ліна найбільше думала про те, чому саме вона стала матір'ю Джозефа. Побачивши хлопця вона відразу зрозуміла, що він близький до Кіри, через те, що хлопець був абсолютно схожий на неї. Ліна була цілком упевнена, що це син Кіри. Єдине чого вона насправді не розуміла. Це було що завдавало їм обом біль коли вони знаходилися біля один одного.

Джозеф бачив дивний зв'язок між Кірою та її сином, яка мала б бути йому цікавою, але дивлячись на Ніка та сина Ніка. Він помітив дивний силует у тому боці, у якому вони перемогли представників касти.

- Джозефе, поясни що з ними? – Ніку було страшно. Він дивився на Джозефа який не реагував на його запитання і дивився кудись у далечінь.

До зауважив, що Джозеф дивиться в його бік і зрозумів, що їхня присутність помічена.

- Ре ти пам'ятаєш я казав, що в тебе ще буде можливість скористатися своєю силою в бою. Так ось вона. Можеш убити того хлопця, що зараз корчить від болю. Решту не чіпай. Тільки його. Ти мене зрозумів? - Сказав До, вивчаючи сина Кіри, який мучився від болю.

- З чого така зміна у плані? Я тебе добре знаю До. Що змінилося? - Ре хоч і хотів битися, але щось у цьому хлопці його все ж таки насторожило.

- Цей хлопець становить для нас величезну загрозу. Я хочу знати, якою силою він володіє. Ти з нас зараз найсильніший. Я бачу, що тобі цього хочеться. Я дозволяю тобі вбити його. Іди.

- Добре. - Ре вийшов з укриття його появу одразу помітив Джозеф.

- Не може бути. - Ліна не вірила своїм очам. Вона думала, що Джозеф убив усіх ворогів.

- Всі в укриття. Скоріше не можна, щоб він почав кричати, коли ви будете на такій великій відкритій території. - Джозеф знав про здібності Ре він не встиг про них розповісти нікому, але знав, що їх можна мінімізувати знайшовши укриття.