Глава 12

"Я нічого не боюся!" — цілий день повторювала про себе, як мантру, в напрузі чекаючи, коли переді мною з'явиться натовп юристів. В моїй уяві це була зграя голодних звірів, перед якою мене кинуть на роздертя. Але до самого вечора ніхто так і не прийшов, навіть Ніколаса весь день не було видно в офісі. Коли я вже заспокоїлася й почала збирати речі, щоб поїхати на зустріч з ріелтором, переді мною намалювалася довгоочікувана фігура.

— Сподіваюся, ти прийняла правильне рішення! — почав він без привітань, і я хижо посміхнулася, розуміючи, що страх випарувався в одну мить. Він поступився місцем злості, від якої мене просто розпирало. Я ще не придумала як, але обов'язково його знищу. Хоча про що тут думати — його майбутнє в цій компанії в моїх руках.

— Однозначно! — кивнула, роблячи крок Ніку назустріч, і простягнула руки до його краватки, яка змістилася в бік.

— Завжди знав, що голова у тебе на місці! — чоловік розплився в задоволеній усмішці, вирішивши, що я приймаю правила його гри. — Кидай свого хакера, повертайся до мене!

Я буквально випала в осад, почувши його останню пропозицію — комусь терміново потрібно забронювати ліжко у психлікарні.

— Декілька днів тому ти кричав, що я — шльондра! Невже щось змінилося?

— Все роблять помилки! — він знизав плечима. — Я готовий заплющити на це очі, якщо ти зумієш правильно використати зв’язок з Сантьяго. Також впевнений, ти розумієш, що дитині буде краще в повній сім’ї!

— Дитині буде краще поряд з тими, хто її любить! А свій зв’язок я обов’язково використаю! Обіцяю! — кивнула я, розпалюючись всередині. — Зроблю все, щоб ти більше ніколи не переступив поріг цієї компанії! Мені начхати на всі твої претензії, ти навіть наблизитися не зможеш до малюка!

Я схопила сумку зі столу та кинулася вбік ліфту. Терпіння на розмови з цим ідіотом більше не вистачало та його взагалі бачити не могла.

— Ти за це поплатишся! — прилетіло мені в спину, але я навіть не здригнулася, бо в голові народилася ідея, як закопати цього мерзотника. Він добряче прорахувався, вирішивши привести коханку в нашу спільну квартиру. Навряд чи суддя оцінить таке проведення часу майбутнього татуся.

— Ти просто сяєш! — Тимур зустрів мене біля Метрополітен-музею, недалеко від якого припаркував машину. — Розкажеш?

— Просто хороший день! — загадково посміхнулася я, не озвучивши свій план, який тільки почав формуватися в голові, схопила чоловіка за руку і потягнула в сторону нашого майбутнього будинку на П'ятій авеню.— Здається, ми вже спізнюємося на перегляд.

На прикметі було три квартири, і я була готова зупинитися на першій і заселитися в той же момент, але Тимур умовив подивитися кожну з тих, що ми на сайті додали у “вибране”.

— Що скажеш? — запитав Тимур, коли ми обійшли останні апартаменти, та сіли у вітальні, щоб остаточно визначитися. — Рішення за тобою! — така свобода дій мені подобалася.

— Скажу, що ти даремно ганяв вагітну жінку! — я тицьнула його пальцем в груди та втомлено схилила голову на широке плече. — Голосую за першу! І хочу переїхати сьогодні! — десь на тлі прозвучало "відмінний вибір" від нашого ріелтора, але я лише посміхнулася у відповідь, бо й сама це прекрасно усвідомлювала. Якщо прискіпатися, пентхаус з панорамним видом на Центральний парк та власною верандою апріорі не може бути поганим вибором. — Ви чули дівчину! — Штілер кивнув чоловікові, що вже подумки перераховував, скільки отримає з цієї угоди — підписаний річний контракт віщував йому хороші відсотки. — Ми можемо отримати ключі прямо зараз?

Ріелтор засяяв, автоматично простягнувши зв'язку, і я здивовано зиркнула на нього: чи то так розгубився на радощах, що забув про усі документи й зобов’язання, чи то відкрита долоня Тимура та його магнетичний погляд роблять чудеса. Цей американець явно не керувався безсмертним принципом «вранці гроші — увечері стільці» або я чогось не розуміла в роботі елітного агентства нерухомості.

— Документи вам відправлять з ранку кур'єром! Ще раз вітаю! — чоловік проводив нас до ліфта і відвіз на останній поверх перед тим, як попрощатися.

— Думала змусить відразу підписувати! — озвучила я думку, коли за нами зачинилися вхідні двері нової квартири, і пішла вперед по коридору, проводячи кінчиками пальців уздовж стіни, намагаючись переконати себе, що мені все це не сниться.

— Я нічого не підписую наскоком! І тобі раджу взяти за правило: ніякого поспіху з паперами! — пролунали повчання за спиною, але я відмахнулася, звертаючи за ріг і потрапляючи на кухню, яка виглядала просто величезною. Занадто багато вражень на сьогодні, щоб ще про щось думати, але чоловік однозначно мав рацію.

— Мені досі не віриться, що ми будемо жити тут! — я підійшла до суцільної стіни зі скла, за якою простирався парк, і притулилася до неї лобом, відчувши приємний холод.— Скоро дерева покриються свіжим листям, і вид звідси стане ще чарівнішим! Чуєш мене?! Не мовчи! — не встигла я відірватися від споглядання, щоб зловити мовчазного співмешканця, як мою талію обплело кільце рук, а на маківку приземлилося чоловіче підборіддя. Міцно заплющила очі, намагаючись закарбувати в пам'яті цей момент абсолютного щастя. Всі проблеми і хвилювання вирішено залишити на завтра, а сьогодні тільки я і він.

Прокинулася я, відчуваючи як холодок пробіг по голих грудях, змушуючи шкіру покритися мурашками. Спину гріло гаряче, як піч, тіло Тимура, який спав, притулившись до мене, а ось в інших місцях було прохолодно. Якби ми вчора розмовляли, він навряд чи б погодився залишитися тут на голому матраці й зовсім без подушок, але нам було не до цього. Я поворухнулася, позіхаючи, і розбудила чоловіка, який тут же потерся носом о мою лопатку.