Глава 10

Не встигли ми пройти кількох метрів по офісу компанії, як здалеку з'явився світловолосий ураган. Я не відразу зрозуміла, що відбувається, коли крихітка років п'яти з вереском рвонула в нашу сторону, а потім довірливо встрибнула на руки Тимуру. Він підхопив її та почав кружляти, змушуючи дівча радісно реготати, а мене в заціпенінні спостерігати за цією картиною щасливого возз'єднання. А ще Штілер широко посміхався. Абсолютно відкрито, не приховуючи своїх емоцій, як робив це завжди, не контролюючи обличчя. Нервово проковтнула слину, навіть не помітивши Ігоря, який неспішно наблизився до нас. Я би так і не звернула на нього уваги, якби чоловік не привітався надто голосно. Здригнулася від його голосу, який несподівано пролунав біля самого вуха, та озирнулася, видавлюючи посмішку. Що в біса коїться?

- Я скучила! Тато постійно працює і не дивиться зі мною мультики! - бурмотіла дівчинка, обіймаючи чоловіка за шию. І коли тільки вони встигли стати близькі? О боже, я видихнула. Невже ревную до дитини? Малеча обернулася в мою сторону і, не зводячи з мене погляду, перейшла на шепіт. Гадала, що її нікому не чути. - Така гарна! Коли виросту, хочу бути схожа на маму і на неї.

- Ти будеш ще гарніша! - прошепотів Тимур, від чого дівчинка радісно посміхнулася, пригорнувшись до нього. Здається, все ж в мене відбивають нареченого прямо на очах!

- Оля! Розмальовую маленьких каченят! - білявка простягнула мені таку ж крихітну долоньку, як і вона сама. Я зомліла, почувши, як вона представилася, а обидва чоловіки, ледь стрималися від сміху.

- А мене звуть Софі! Я працюю перекладачем та допомагаю людям розуміти один одного, — не встигла я договорити, як в полі зору з’явилася секретар містера Сантьяго та попрохала мене зайти до боса. - Вибач, Олю, мені потрібно піти! Була дуже рада познайомитися! - вона помахала мені на прощання, і я поспішила в кабінет Карлоса.

- Що там у тебе? - запитав чоловік, який починав ранок з незмінної партії в гольф.

- А що у мене? - розгублено перепитала я, не пригадуючи, щоб мала щось підготувати. - Працюємо з Брайаном і паном Матвєєвим над проектом, просуваємося за планом. Контракт вже відправлений китайській стороні, чекаємо відповіді до сьогоднішнього вечора. Їм потрібні вливання, тож не думаю, що будуть затягувати з прийняттям умов.

- Ні, — він розсміявся, підкидаючи ключку, — я мав на увазі, що у тебе в руках? Виглядає цікаво!

Я здивовано опустила погляд на знімок, який досі стискала пальцями, не встигла нікуди перекласти, боялася, що в сумці помнеться.

- О, це знімок УЗД, сьогодні зранку зробила! Хочете подивитися? - посміхнулася я, підходячи ближче до боса. Все ж приємно бути не просто співробітником компанії, але і наближеним особою, завжди можна поділитися якимось щасливим моментом.

- Ще питаєш! - Карлос і сам ступив до мене назустріч, приймаючи з моїх рук знімок, на якому, звичайно, мало що можна було роздивитися, але виглядало це дійсно зворушливо. - Я чув, твій хлопець зараз працює над проектом!

- Це дурна історія, — я знизала плечима, не маючи наміру приховувати, що насправді відбувається. - Він таким чином шукав зустрічі зі мною, бо ми посварилися... Але, як з’ясувалося наша команда потребувала консультацій подібного роду. Тож тепер він відпрацьовує, якщо можна так сказати! Вам нема про що турбуватися, по-перше, Штілер — дійсно хороший фахівець, а, по-друге, наскільки я зрозуміла, вони близькі з Матвєєвим і це нам тільки на руку у співпраці.

- Штілер... - він спробував, як крутиться прізвище на мові, намагаючись пригадати. - Звучить знайомо! Марк Штілер — його родич?

- Батько, — кивнула я, підтверджуючи здогадку, і побачила, як обличчя містера Сантьяго набуло здивований вигляд. Чоловік відкрив рот, потім знову його закрив, не наважившись нічого сказати, а потім навіть нервово відкашлявся.

- Люба, ти розумієш, що відбувається? - він похитав головою та почав вимірювати кабінет кроками, заганяючи мене в глухий кут. Я ніколи раніше не бачила чоловіка таким розгубленим і натхненним одночасно. І чому на нього так вплинула одна згадка про це прізвище? Чесно похитала головою у відповідь. - Я — багата людина, але статки цієї родини вимірюються десятками мільярдів доларів. Вважай, ти витягла щасливий білет. А ще впевнений, ти розумієш, що найцінніший ресурс для бізнесмена — його час. Цей чоловік покинув все заради того, щоб бути поруч з тобою, і до того, ж працює безкоштовно на якогось дядька. Замислися!

Я зітхнула і замислилася. Як важко Тимуру буде справлятися зі справами батька, яких напевно неймовірна кількість. А ще я тут допікаю йому своїми примхами й уявним обривання пелюсток ромашки — любить, не любить. Що я за весь час нашого знайомства зробила для нього?

По очах Карлоса бачила, що він хотів би якось використати мене, щоб почати співпрацю зі Штілером-старшим, але ще не придумав як. Напевно, навіть в думках раніше не зазіхав на цю вершину, тому виявився не готовий. А ось я подумки чортихалася, дякуючи йому за нову інформацію про майбутнього свекра. І так розуміла, що він не пристойно багатий, а тепер буде страшно поруч перебувати. Благо, Тимур був зовсім не публічною особою, навіть соц.мережами не користувався, тому на вулицях його не впізнавали, і натовп папараці не полював за нашими душами. Не впевнена, що пережила б таке.

- А кликали-то мене для чого? - усміхнулася я, поки ми обидва відходили від шоку, викликаного відвертою розмовою.