Глава 8

Розплющивши сонні очі, тут же натрапила на обличчя Тимура і не змогла стримати щасливої усмішки. Як же приємно прокидатися з кимось рідним і коханим, а не одному в холодному ліжку. Він лежав на лівому боці, сперши голову на зігнуту в лікті руку, й задумливо дивився кудись повз мене.

- Як спалося?  - дбайливо запитав чоловік, вимальовуючи хитромудрі візерунки на моєму стегні, неприкритому тканиною піжамних шорт. Він іноді робив так, якщо прокинувся раніше за мене, але не хотів вилазити з ліжка. Думав про щось своє і малював кінчиками пальців, як люди, які штрихують незрозумілі фігури на аркуші під час телефонної розмови - без будь-якого сексуального підтексту.

- Напрочуд добре! - щиро посміхнулася у відповідь, ліниво перехоплюючи його руку й стискаючи її у своїй долоні. - Якби хтось не лоскотав мене, може ще трохи б подрімала!

- Вибач! Не міг втриматися! Мені тебе сильно не вистачало весь цей час! Боюся, що на секунду відвернуся, і ти знову зникнеш! - від тихих слів зізнання все всередині перевернулося, серце радісно тьохнуло, змушуючи відчути тих самих метеликів у животі. От ніби і знаю, що він мене кохає, але звикнути до цього не можу, кожної хвилини відчуття, мов витягла щасливий квиток у лотереї. Хоча, знайти свою людину у світі, де понад сім мільярдів жителів, хіба це не найбажаніший виграш?

- Не зникну! Я, здається, тепер лише поряд з тобою можу нормально засинати! І коли я встигла перетворитися на жінку, залежну від твоїх обіймів? - похитала головою, дивуючись, бо сьогодні прокинулася з давно забутою легкістю в тілі.

- Як тільки зустріла? - хвалькувато зауважив Тимур, розтягуючи губи в пустотливій усмішці. Потягнуло закотити очі, хоча він мав рацію - наше знайомство і перша ніч разом до найменшої деталі закарбувалися у мене в пам'яті. Саме тоді, вперше в моєму житті, пазл склався.

- Стривай, а куди ти подів кота? - схвильовано запитала, згадавши про ще одного героя нашого роману - пухнастого співмешканця, який з першого погляду запав мені в душу. А та битва з Привидом, причиною якої мені подобалося вважати солідарність британця зі мною, взагалі фантастична!

- Вирішив, що навколосвітні перельоти надто стресові для нього, залишив на піклування твоїй подрузі! Як гадаєш, може зійде за весільний подарунок? - я не витримала і розсміялася - коли тільки встиг стати таким дріб'язковим.

- Тільки якщо одразу з бантом на шиї віддавав! В іншому разі не рахується!

- От дідько! Так і знав, що чогось не вистачає - розчарованно зітхнув Тимур, змушуючи мене реготати. Іноді такий бовдур!

На секунду завмерла, вирішивши, що почулося, але потім звуки стали більш чіткими - хтось провертав ключ в замковій щілині. Почула це не тілики я.

- Це що ще за... - Штилер розвернувся, щоб бачити, як будуть відкриватися вхідні двері. Квартира була настільки компактна, що з цього дивану проглядався майже кожен її закуток. Тільки договорити хлопець не встиг, на порозі з'явилася неочікувана гостя, яка й сама була вже не рада тут опинитися. Коли дівчина зробила крок всередину, а потім, наштовхнувшись на хижий чоловічий погляд, невпевнено завмерла на місці, мене розірвало. Я реготала так, що аж сльози котилися по щоках. 

- Ото ви дурні! Боже... - нарешті впізнавши мене, не стрималася Агата та перелякано приклала одну руку до лоба, інша була зайнята картонною коробочкою, схожою на упаковку пончиків. - Вам в спальні місця мало чи що? Я вже подумала, що переплутала поверх!

- Не знала, що у тебе є дублікат! - відсміявшись, фиркнула я подрузі, яка принесла щось смачненьке. - Проходь вже! Чого стоїш?

- Звісно є, - вона потисла плечима, ніби це щось само собою зрозуміле, й прочовгала в брудних черевиках на кухню, яка від вітальні була відокремлена лише перегородкою мені по пояс. Мабуть, ніколи не зможу відучити дівчину від поганої звички. Але ситуація з її несподіваним візитом так мене розвеселила, що навіть не дратували мокрі сліди на підлозі, які дівчина залишала за собою, тому я обійшлася без нотацій. - Я ж не знала, що про тебе вже є кому подбати… Залишила собі, про всяк випадок!

- Тимур, знайомся, це - Агата! - так і хотілося додати: "Чергова дружка на нашому весіллі". Тільки вчасно згадала, що пропозицію мені ніхто ще не робив, й на секунду зажурилася.

- Ага, дуже приємно! - не надто привітно відгукнулася дівчина, майже прийшовши в себе, і повісивши пуховик на спинку стільця, почала господарювати - я почула, як клацнула кнопка електрочайника. - Вставати збираєтеся? Там біля дверей за мною потрібно купку прибрати!

Її безпосередність, що межує з нахабством, була мені звична, тому я лише посміхнулася у відповідь.

- Ти перший в душ? - тихо запитала у Тимура, піднімаючись на ноги, і він розгублено кивнув. Ніби не розумів, як себе поводити, коли в особистий простір неочікувано вриваються сторонні. Зовсім на нього не схоже. Хоча тепер відчує на власній шкурі, як було мені, коли ключі від його квартири мали всі.

- Рушник даси? - встаючи слідом за мною, запитав хлопець, бо в його валізі, яку ми вчора забрали з готелю, такого добра явно не було.

- Звісно, ні! Може, тобі ще й спинку потерти? - глузливо пирхнула я, вирішивши трохи його подражнити. 

- Було б непогано!  - Тимур підморгнув, випробовуючи мене своїм проникливим поглядом, і так в цей момент хотілося йому здатися.

- Я взагалі-то все чую! - подала голос Агата, яка сердито дивилася на нас, склавши руки на грудях. Як маленька дитина, їй-Богу! Тимур, посміхнувшись, зник у ванній, а я хутчіш пішла дивитися що ж принесла подруга, бо їсти вже хотілося страшно. - Примирилися? - прошепотіла вона, переконавшись, що ми залишилися наодинці, і ледь не заверещала, коли я кивнула. - А я ж тобі казала!