Глава 6

В останні два дні, що залишилися до завершення робочого тижня, я планувала працювати віддалено, не залишаючи меж своєї невеликої квартирки. Ніяких зустрічей в офісі заплановано не було, а колупатися в документах з ієрогліфами я могла і на дивані вдома, включивши на тлі “Вечірнє шоу” з Джиммі Феллоном. І керівництво в обличчі мого безпосереднього начальника Брайана пішло мені на зустріч. На щастя, лікар озвучила, що причиною непритомності став низький артеріальний тиск й не стала уточнювати про моє цікаве положення. Тож і таємницю вдалося зберегти.

Четвер, який я охрестила "ледачим", пройшов в кращих традиціях вихідного дня, якщо не враховувати, що я, тиняючись між диваном і холодильником, перевела на китайський юридичний договір у п’ять сторінок. Благо, містер Сантьяго намагався вести бізнес максимально прозоро, і в договорах ніколи не було доповнень дрібним шрифтом, від яких рвуть волосся на голові не тільки ті, хто підписав, не вивчивши їх уважно, а й перекладачі. До того ж, на продуктивності давалася взнаки тривала перерва: якщо говорити за цей час я не розучилася, то з писемністю було важче. У якісь моменти здавалося, що я бачу ці ієрогліфи в перший раз, і доводилося терміново лізти в словник.

Після навчання до мене завітала маленька міс Іспанія, як я жартома називала Агату. Дівчина дозволяла собі гуляти тільки в ті дні, коли не мала занять, тому вечір у нас видався напрочуд спокійним, навіть млявим. Вирішивши, що потрібно хоч трохи подихати свіжим повітрям, я вмовила подругу замість доставки їжі пройтися до найближчого ресторанчика. Погодилася вона неохоче, але ми все ж вийшли на вечірні вулиці Манхеттена і поплентались світ за очі. Погода була весняна, сльотава і вогка, але це не заважало нам хизуватися в білих кросівках, незважаючи на калюжі. Я і не помітила, як намір повечеряти за рогом перетворився в обхід володінь своїх з дозором.

- Ти ж його любиш? - після нетривалої паузи запитала Агата, беручи мене під руку і змушуючи через це неочікуване питання, покоситися на неї у подиві.

- Кого? - розгублено перепитала я, не розуміючи, як наша бесіда з обговорення перспектив її акторської кар'єри завернула на мої особисті стосунки.

- Ну не батька твоєї дитини, звісно! - фиркнула дівчина незадоволена тим, що я гальмую на рівному місці. - Адвокат теж нічого… Ось тільки на заставці твого телефону стоїть фотографія саме з Тимуром.

Я тільки стиснула губи, приховуючи усмішку, і, не поспішаючи, йшла вперед, обдумуючи відповідь. Не знала, що сказати, ніби мене спіймали на гарячому. Ще вилітаючи на літаку з Борисполя, я хотіла видалити фотографію з телефону, замінивши якимось пейзажем, але рука здригнулася, не даючи мені викреслити Штілера зі свого життя.

- Він учора приходив до мене на роботу... - тихо розповіла я, і тут же весь Центральний парк оголосив радісний вереск Агати.

- І ти мовчала?! - накинулася на мене подруга зі звинуваченнями. - Я розумію, що зрада - це боляче, але в той момент його розум глушила ірраціональна образа на тебе. Але коли він усвідомив, як ти важлива для нього, прилетів на інший кінець світу! Можна й пробачити! От Ніколаса вистачило лише на один букет троянд! Це я так до порівняння!

- Тимур мені не зраджував! - я поділилася тим, що розповіла Віка, і нарешті зрозуміла, чому в її словах відчувала недомовленість. Подруга знала, що чоловік збирається приїхати до мене, і мовчала, щоб не зіпсувати момент нашої зустрічі.

- Тоді я тебе не розумію! - Сантьяго махнула на мене рукою і відступила на кілька кроків, щоб виразно подивитися мені в обличчя.

- Ти думаєш, він зможе прийняти чужу дитину? Наші стосунки ніколи не будуть такими як раніше! - мій голос знітився. Здається, я навіть відчула як кров відхлинула від мого обличчя, роблячи його смертельно блідим. Плечі опустилися, і я згорбилась, немов під непідйомною вагою.

- А ти дозволь вирішити це йому самому, а не мені! - хмикнула Агата, дивуючись моїй безглуздості, і пішла вперед, показуючи всім своїм виглядом, що тема закрита. Вона вмовляти мене не гробити своє життя не збирається.

Наступного дня вранці мені зателефонував схвильований Брайан і повідомив, що я терміново потрібна в офісі - клієнт вирішив організувати відеоконференцію з керівництвом китайського проекту і без перекладача їм ніяк не обійтися. Чоловік розбудив мене так рано, що вистачало часу не тільки на душ, а й намалювати нове обличчя на місці синців під очима, які з'явилися від постійного безсоння. Раніше проблемами подібного роду я ніколи не страждала, але тепер кожна ніч виливалася в жалюгідну подобу психотерапії, де я намагалася самостійно розібратися в своїх страхах.

Клієнт виявився темноволосим чоловіком середніх років ще й моїм співвітчизником. Але так як в конференц-зал мене запросили в самий останній момент, нас навіть не встигли один одному представити. Зустріч пройшла без казусів, хоча я то й річ намагалася забути найпростіші слова. Протягом усіх переговорів чоловік не звертав на мене абсолютно ніякої уваги, доки Брайан по завершенню не спромігся нас познайомити.

- Міс Софі Ілецка! - представив мене керівник, перекручуючи вимову на власний манер, але я залишилася під враженням, бо інші іноземці не робили навіть спроби. Ніколас навіть через два роки спільного життя не міг її вимовити.

- Ігор Матвєєв, - ввічливо посміхнувся мені чоловік, потискуючи руку, і я чітко відчула кільце на його безіменному пальці. - Дякую за вашу роботу! - вимовив він офіційну фразу, як того вимагав діловий етикет, і на цьому варто було б нам розійтися, але раптом в очах Ігоря я побачила якийсь незрозумілий блиск. Від якого мене скрутило так, що довелося, похапцем вибачившись, бігти в найближчий жіночий туалет. Здається, малюк вирішив оберігати мене від сумнівних зв'язків і від перекусів жирними пончиками по дорозі в офіс теж. Злодійкувато оглянувши всі кабінки і переконавшись, що моє преклоніння перед унітазом залишиться в таємниці, швидко привела себе в порядок. Прополоскала рот водою з-під крана, закинула всередину дві жуйки, щоб освіжити дихання, і подумала, що носити з собою зубну щітку буде дуже доречно. Спустошений шлунок тут же відгукнувся голодним бурчанням, вимагаючи порції чогось смачненького. Зазвичай після нудоти я дивитися на їжу не могла, а зараз хотілося згрібати все з полиць в супемаркетах і закидати в рот, минаючи касу. До того ж, через три хвилини починалася моя перерва… Плани по спустошенню об'єктів харчової промисловості перервав дзвінок від Ріда, який, не втрачаючи часу, запросив мене пообідати разом. Поганець точно знав мій робочий розклад і вже чекав часу “х”, припарковавшись біля бізнес-центру.