Глава 5. Тимур

Я дивився, як обличчя дівчини ховається за дверима ліфта, і відчував себе останнім дурнем на цій планеті. Вона незворушно пішла, а я знову її відпустив, не встигнувши остаточно порозумітися. Таке відчуття, що для нормальної розмови нас потрібно замкнути в приміщенні без виходу - тільки тоді буде шанс, що ми зможемо щось вирішити.

Трояндовий вибух, який Софія прийняла з рук кур’єра, був німим докором на мою адресу. За два тижні, що ми жили разом, я жодного разу не здогадався подарувати їй квітів, моєї романтичної натури вистачило тільки на кавоварку. По тому, як спокійно і з розумінням Єлецька відреагувала на появу букета, не важко було здогадатися, що це вже не перший прояв уваги подібного роду - і наявність в неї залицяльника мене не на жарт занепокоїла. Я відверто не розумів, чого боявся більше, що вона знайде спокій в чужих обіймах і викреслить мене зі свого життя назавжди чи того, що під час паузи в наших стосунках, в її ліжку побуває інший.

Ерік набридав своїми повідомленнями цілий день, намагаючись змусити мене працювати, і я піддався. Вирішивши, що до кінця її робочого дня нікому нічого не світить, взявся за задачі, які вже не можна було відкладати. Зобов'язання перед замовником гострим лезом упиралися в моє горло, погрожуючи ось-ось пустити першу кров, якщо я буду так ставитися до роботи. І зараз я розумів, чому раніше справи давалися мені так успішно - в моєму особистому житті не було проблем. Тому що по суті, не було і самого особистого життя. Був тільки випадковий секс.

Близько шостої я вже самовіддано чатував в ресторані через дорогу від бізнес-центру, але Софія так і не з'явилася. Невже прогавив?

На такий випадок я і встановив на її смартфон відстежуючий софт, який дівчина, приїхавши в Нью-Йорк, не видалила, залишаючи мені надію на те, що вона хоче, щоб я скрізь міг її відшукати. Маячок показував актуальне мысцезнаходження, житловий будинок за кілька станцій метро, але, щоб дізнатися номер квартири довелося проявити трохи більше кмітливості і пробити останні замовлення, які вона робила, використовуючи карту. На щастя, Софія часто замовляла додому їжу, використовуючи онлайн-додатки. Потрібну інформацію я дізнався за п'ять хвилин, створивши віддалений доступ до її телефону. Такі махінації я здійснював на першому курсі.

Проковтнувши все презирство до власних дій, не втримався і вивчив історію її листувань, намагаючись вирахувати того, хто надсилав квіти - як то кажуть, все можна в любові і на війні, але хлопець не відправив жодного повідомлення з натяком, здивувавши мене. Серед дзвінків теж не було нічого підозрілого, і я здався, намагаючись не дати хворим ревнощам затягнути мене в болото сталкінга.

В її під'їзді я піднімався по сходах, намагаючись відтягнути момент нашої зустрічі, зібратися з думками, підібрати слова, які зможуть її зворушити, пробиваючись крізь броню недовіри і образи. Мені залишався всього один проліт, коли двері на поверсі відчинилися, і на поверсі з'явився високий чоловік в діловому костюмі. Я загальмував, не розуміючи, рухатися далі чи ні, а потім помітив Софію, яка стояла, склавши руки на грудях, спиралася на одвірок і проводжала гостя, яким без сумніву був цей брюнет. В середині все вистигло й перетворилося в дрібний пил, ніби нутрощі пропалили рідким азотом. Вони обидва не бачили мене, безлику тінь, яка стояла на сходинках нижче, і продовжували мило розмовляти.

- Чому я? - Софія виразно повела плечима, показуючи нерозуміння його вибором. І я готовий був назвати тисячу причин, за якими хотів бути поруч з нею. Тільки мені слова ніхто не давав, в цьому діалозі я був зайвою ланкою.

- Тому що, коли я дивлюся на тебе, можу уявити нас разом через кілька років! - я стиснув кулаки, почувши розмірений, глухуватий голос незнайомця, і повільно видихнув через ніс, намагаючись не дати люті захопити мою свідомість. Дівчина ніколи мені не пробачить, якщо я влаштую тут бійку, а у мене щелепи зводило від бажання розмалювати обличчя того, хто спокусився на білявку. Мою білявку.

По звуку я зрозумів, що брюнет поїхав на ліфті, а дівчина, махнувши йому рукою на прощання, тут же сховалася за зачиненими дверима. За весь час поруч з Софією я бачив тільки одного чоловіка - Сєву, власного кота, і хотів, щоб так залишалося й надалі. Потапов, який був одночасно і моїм другом, і нареченим Віки в категорію "чоловіки" не попадав за визначенням, він вже стріляний горобець. Зараз відчуття були змазаними, невизначеними - чи то наздогнати мужика і пояснити йому зрозумілою мовою, щоб не смів наближатися до Єлецької, чи то завалитися дівчині і віддерти її так, щоб вона на інших навіть дивитися не могла. Ревнощі, злість, образа шипіли, змішуючись в отруйному коктейлі. Ось тільки ліміт на дурниці вже давно вичерпаний, мені не можна чинити необдумано - закінчується плачевно.

Виглянув у вікно, намагаючись розгледіти машину, в яку сяде брюнет, і швидко сфотографував номер на дупі його сріблястої AUDI - мені потрібно більше інформації, щоб роздобути перевагу. Фотографія полетіла повідомленням до Еріка, який мусив дізнатися все про цього чоловіка і надати звіт. Розуміючи, що це вимагає деякого часу, я, вирішив повернутися в готель. Сподіватися, що розмова з Софією якось склеїться, не було сил, та й мене починала охоплювати дивна апатія.

***

Не встиг я дістатися свого номера, як від Ігора, з яким ми познайомилися під час перельоту, надійшла пропозиція зустрітися у найближчому барі. Я погодився одразу, не роздумуючи, бо був радий можливості скоротати вечір - прагнув будь-яким способом уникати любовних переживань, постійне повернення до яких обтяжувало і ввиснажувало.