осінній вечір

Одним осіннім вечором, по парку, йшов юнак років 19-ти, повертаючись зі своєї роботи в невеликому кафе. Він спізнювався на автобус, тому через це поспішав і не помітив як налетів на дівчину, що прогулювалась по парку. Вони впали на землю, але Максим швидко підвівся і допоміг підвестись дівчині. Він подивився на неї і подумав "віком вона напевно років 17-ти" після чого сказав:
-вибачте мене будь ласка, я трохи поспішав і не помітив вас, ви в порядку?
-та нічого, я в порядку, це певно я задивилась на пташок і врізалася в вас.
-гараз, тоді я піду, бувайте.
І через кілька хвилин після того, що відбулося в парку він нарешті дійшов до автобусної зупинки, і ледве-ледве встиг сісти в нього.
Повернувшись додому він з сумом в очах та голосі сказав: я вдома. Переодягнувшись він пішов на кухню та вирішив випити чаю. Поки на плиті стояв чайник, він вже насипав собі трохи чаю в чашку. Поки він збирався випити цього напою, за вікном почався слабкий дощ, але хмари не закривали нічне небо, в зорі та місяць ніби кружляли у танку з дощовими хмарами. Він сів біля вікна зі своєю улюбленою чашкою і поринув у свій світ фантазій і роздумів, єдине місце яке може зменшити відчуття самотності.
-і що ж саме я робив не так? Чом цей світ такий жорстокий став, хоча, напевне ні, це все люди, завжди були, є і будуть такі люди яким потрібна дружба та знайомства для власної користі. Вони можуть здаватися вашими друзями і розмовляти з вами, але скоріш за все вони рідко коли будуть дзвонити чи писати вам просто так.
Трохи побувши в роздумах, хлопчина попиваючи теплий чай та дивлячись на те як сяють зорі, почав тихо наспівувати свої вигадані рядки: між рядками я читаю, в твої очі заглядаю, бачу зорі й темне небо...
Саме так і провів свій ще один вечір юнак перед тим як знову піти працювати. Він переодягнувся, зробив зарядку і пішов спати, перед тим поставивши собі будильник на 7:30 ранку. (змінено)