Частина 4. Іду за власним пензлем .

Справжній художник ніколи не знає на початку

роботи, що вийде у результаті.

Миргородський художник В.М. Брикулець.

Що це означає, йти за власним пензлем? Про що йдеться? Про художника та його основний інструмент.

Куди й навіщо художнику треба йти? За ним, за власним пензлем…

Хочу тут психологічно описати той процес творіння, коли художник «іде за власним пензлем». Я так його назвав. Хочу розповісти про особливий процес творчості, про його підсвідомий різновид. Про той тип творчості, коли автор ніби не є «господарем становища» на полотні, коли він нібито підкоряється своєму інструменту. Про відчуття митця, коли створення нового твору відбувається без планового обмірковування, «на льоту», одразу, за натхненням…

Для практичного живопису такий підхід, цілком можливо, не кожному й підійде. Бо для нього потрібен специфічний настрій та достатній попередній досвід. Але для поетизації творчості – це якраз дуже красиво та відповідно.

Як це відбувається? Зовні все як завжди. Фарби розкладені на мольберті, полотно у станку, палітра готова, пензлі на місцях... а хазяїна немає. Якийсь чоловік сидить перед усім цим на стільці, тримає пензель у руці, але не наважується зробити перший рух. Чому? Він чекає на той особливий настрій, коли пензель ніби оживає і починає вести його за собою. Що це, фантастика чи диво? Настрій!! Отой самий специфічний настрій творіння. Я його відчував неодноразово і можу описати зі знанням справи.

Зазвичай автор собі щось намічає на початку роботи, щось хоча б дуже приблизне, потім він реалізовує свій план, «вдягає» його у певні художні форми. Для такого варіанта в живописі характерний такий порядок роботи – спочатку попередній малюнок, потім підмальовок, потім уже пропис «на повний пензель». При цьому автор деякий час до початку роботи обмірковує композицію та колірне рішення. Бореться зі своїми сумнівами, приймає певне виважене рішення. Це майже завжди психологічно важко.

Поетам у цьому сенсі набагато простіше – кілька разів перекреслив те, що не вийшло, потім енергійно зім'яв зіпсований аркуш та ефектно викинув його до скриньки під письмовим столом. Взяв інший аркуш, повторив з ним ту саму процедуру. Пізніше трохи заспокоївся, подивився в урну під столом, перерахував кількість зім'ятих аркушів, усвідомив обсяг «виконаної» роботи та заспокоївся як людина, яка заслужила відпочинок.

Потім уже спокійно переписав вірші начисто – і все, обов'язок виконано! Так виглядає творчий пошук у літераторів. Проблема цього пошуку уречевлюється в зім'ятих листках під столом.

А що ж робити художнику, якщо попередній задум не вдався? Полотно закинути під стіл не виходить. Доводиться зчищати свіжу фарбу. Ця процедура дуже неприємна. Жодної ефектності! Бачив таке в інших авторів і сам таке робив – жах як неприємно!

Але в нашому випадку йдеться про інший підхід – про творчість без попереднього плану. Так буває набагато легше та приємніше. Але невідомо, що вийде наприкінці. Це так. У нашому випадку митець бере чисте полотно, ставить його в станок і відразу починає писати в повний пензель, не намічаючи навіть приблизної форми зображення. Попередній малюнок – ні, у жодному разі. Підмальовок – не цього разу. Обмірковування – не доречно. Передбачуваність – це нудно! Тільки почуття та відчуття!

Повна впевненість рухів? Повна! Політ думки? Так, звичайно! Вільний танець Пензля? Саме він!

Художник починає писати Щось, потім він працює згідно з якимось відчуттям, продовжує зображати Дещо. Відчуття при цьому неясні, ледь вловимі, плутаються між собою і губляться серед образів, що набігають. До цих відчуттів треба прислухатись, прислухатися до себе!

Процес непередбачуваний, і в цьому його краса. Пензель «танцює», радіє життю. Чи є він самостійним? Звичайно! А хто ця людина, яка тримає Пензлик? Не знаємо. Вона тримає Пензель чи тримається за нього? Не зрозуміло. Та й Бог із нею, нехай поки потримається за нього. Вона чогось присутня при танці… нехай, аби не заважала. Їй же це приємно та потрібно. А Пензлику вона зовсім не заважає.

Без Пензля людина, очевидно, почувається невпевнено, це виразно помітно. Людина собі при цьому щось уявляє, якось намагається усвідомити свою роль. Це не страшно. Танець Пензля має власну ритміку, підкоряється своїй закономірності. Він цілком вільний! Творчий пошук? Ні, ніякого пошуку немає. Бо немає мети. Пошук – це коли є хоч якась певна мета. А вона зараз глибоко у підсвідомості. Все по натхненню.

Чи можна сказати, що рукою художника або його пензлем у такому разі рухає Господь Бог? Так, звичайно. Якщо такі думки вам ближчі. Але я так високо підійматися не буду. А спробую психологічно проаналізувати відчуття автора за такого методу.

Можливо, що в кінці інтуїтивного процесу вийде те саме Щось, яке проглядалося на початку роботи, при першому мазку. Можливо, воно буде схоже на проміжне Дещо… ну, хоча б за кольором… або формою… Ну, ось – знову вийшло зовсім не Те, а якесь Інше. Хіба митець хотів цього? Може бути. Було б легше оцінити результат, якби автор хоч якось зміг пояснити свої початкові наміри.

Чи означає це, що митець при цьому робить незрозумілі речі? Ні. Я для себе розумію це таким чином. Включаються авторські підсвідомі творчі канали, починають виплескуватися приховані емоції та асоціації. Зав'язуються «клубки» образних взаємозв'язків. Приєднуються глибинні «архіви» пам'яті.

Такий процес зачаровує, захоплює своєю непередбачуваністю. Приносить задоволення. Він характерний для техніки А-ля-прима. Переробляти зображення не потрібно – таким є завдання. Має вийти з першого заходу. Це надає впевненості рухам. Руки працюють, думки відпочивають.