Г. Світлотінь.

Світлотінь – це розподіл світлих і тіньових штрихів, плям як засіб передачі в живопису об'ємності зображуваного. Світлотінь – спостережуване на поверхні об'єкта розподілення освітленості, що створює шкалу яскравостей.

1. Основні градації світлотіні:

відблиск, світло, півтінь, тінь власна (на самому предметі), рефлекс, тінь падаюча (на навколишніх предметах).

Світла – поверхні, яскраво освітлені джерелом світла.

Відблиск – світлова пляма на яскраво освітленій опуклій чи пласкій глянцевій поверхні, коли на ній є ще й дзеркальне відбиття. Відблиск – найсвітліша пляма освітленої ділянки предмета, тобто місце предмета, яке відбиває висвітлювальний промінь безпосередньо на глядача. Його яскравість залежить від дзеркальних властивостей поверхні предмета.

Тіні – неосвітлені або слабо освітлені ділянки об'єкта. Тіні на неосвітленій стороні об'єкта називаються власними, а такі тіні, що відкидаються об'єктом на інші поверхні – падаючими.

Півтінь – слабка тінь, що виникає, коли об'єкт освітлений кількома джерелами світла. Вона також утворюється на поверхні, зверненої до джерела світла під невеликим кутом. При цьому півтінь буває головна та другорядна. Напівтінь головна знаходиться між світлом та власною тінню. А другорядна півтінь розташована на предметі з боку джерела світла на краю форми предмета, вона дає можливість усунути у зображенні аплікативність, обрізаність форми. Напівтінь другорядна темніша, ніж світло, але світліша, ніж головна півтінь, яка, своєю чергою, світліша, ніж рефлекс.

Рефлекс – слабка світла пляма в області тіні, утворена промінням, відбитим від поруч розташованих об'єктів.

Елементи світлотіні в об'єкта та фотографічного зображення часто називають тонами. Таким чином, відблиск являє собою найяскравіший тон, а тінь – найменш яскравий.

1.1 Світлотна контрастність між найсвітлішою і найтемнішою ділянкою картини свідчить про тип і інтенсивність загальної освітленості натури.

1.2 Метод тонових відносин – це передача градації освітленості натури пропорційними градаціями світлотіні на картині. Тут найбільш освітлене місце натури буде відповідати найсвітлішій плямі на картині (найтемніше – аналогічно). При цьому зберігається лише пропорція, а не абсолютна світлота. Тобто, можливе масштабування щільності світлотіні та зсунення її насиченості у світлий чи темний бік, транспонування яскравостей натури у світлоти зображення.

2. Дифракція – це хвильова властивість світлового променя огинати перешкоду на своєму шляху.

2.1 Чим ближче падаюча тінь до тінеутворюючого об'єкта, тим вона густіша, має більш чіткі межі.

2.2 Що далі падаюча тінь від тінеутворюючого об'єкта, тим вона стає слабкіше, контури її стають більш розпливчастими, втрачається контрастність тіні.