Давньоруський іконопис

І якщо соціальною функцією давньоєгипетського мистецтва було підкреслення та обожнювання царської влади, то для давньоруського мистецтва цього вже було недостатньо. Давньоруське малярське мистецтво, що оформилося в іконописі, ставило своїм завданням позначити божественність і святість як таку, поза прямим образотворчим зв'язком з володарями. Тут царі та князі вже не рівновеликі до Бога, а беруть участь в іконописній розповіді як благословенні персонажі. Відповідно виробилася художня малярська мова, що дає можливість розповісти про святість людей і предметів.

Ікона Микола Липний, 1294 р.

Тут найхарактернішою особливістю є застосування зворотної перспективи. Так зображуються люди, будівлі, предмети. При цьому способі зображення уявна точка сходження паралельних ліній знаходиться нібито між глядачем та іконою або взагалі за спиною глядача, «перед картиною». Це на відміну від звичайної перспективи, коли паралельні лінії сходяться у точці, яка розташована на уявному небокраї «за картиною». Ця геометрична нереальність підкреслює святість, божественне походження об'єкта. Таким об’єктом специфічного зображення через зворотну перспективу найчастіше була Біблія у руках святого (як священний предмет) та сам Христос (частіше як немовля на руках Богородиці). На прикладі Біблії можна найкраще роздивитись ефект зворотної перспективи, коли сторони книги намальовані під очевидно нереальними кутами.

Другою особливістю давньоруської ікони є спосіб зображення простору, при якому ближні предмети лише заступають собою далекі, а далекі не зменшуються за звичайним законом перспективи. Доцільно згадати при цьому про спосіб зображення людини «у палатах» (у приміщенні), коли людина зображується біля будівлі. При цьому мається на увазі, що за смислом вона знаходиться саме всередині цього приміщення. Принаймні так треба розуміти цей іконописний прийом зображення.

Третя особливість – це мінімальність або повна відсутність світлотіньової деталізації об'єктів.

Всі ці прийоми роблять давньоруську ікону дуже характерною по малярській мові. Недосвідчений глядач спочатку сприймає її як роботу невмілого художника. І лише після вивчення богословських складових іконопису приходить розуміння його художньої мови з її особливостями та значенням. Після розуміння цих особливостей приходить відчуття неземної краси давньоруської ікони з її містичністю та чарівністю.

Щодо законів малювання ікон дуже детально та переконливо висловився філософ-богослов П.О. Флоренський (1882 – 1937) у своїй теоретичній роботі «Зворотна перспектива», де він надав власне детальне бачення проблеми такого способу зображення.

Знову запитаємо себе щодо мети такого способу зображення. Для чого потрібні такі складнощі? Відповідь така – для того, щоб людина, яка дивиться на ікону, з першого погляду могла визначити, що перед нею зображення священне – Бог, Богоматір, святий, Біблія. Підкреслюю, з першого погляду, не розмірковуючи, одразу. При чому таке враження має приходити не через розуміння, а саме через відчуття, відчуття чогось неземного та містичного.