Складові елементи мови живопису

Спробуємо розгледіти художню мову живопису якомога ближче та детальніше. З чого вона складається? Чи можна її складові елементи певним чином класифікувати? І ось що ми побачимо.

Подібно до того, як звичайна звукова мова складається зі слів, речень, інтонацій та акцентів, так і художня мова живопису складається з мазків, плям, колориту, композиції та сюжету. Точніше, з їх характерних властивостей. Тож перелічимо можливі складові елементи художньої мови живопису. Це моє авторське бачення такої класифікації.

1. Характерний колорит зображення, кольорова гама.

Кожен митець створює малярський твір із використанням конкретних кольорів та їх поєднань, не обов'язково застосовуючи весь колірний спектр. Можливе застосування обмеженої кількості кольорів. Можливе також застосування характерних поєднань кольорів, контрастів. Доцільно згадати також і про спосіб формування кольору плями. Він може бути різним. Колір плями може формуватися щільним накладенням фарб та їх механічних сумішей; просторовим (оптичним) змішуванням фарб; напівпрозорим пошаровим накладенням (лесування); деталізуватись валерами. Кольорова гама завжди має бути відповідною до загального задуму картини та теми.

Кажучи про характерні для певного автора кольори, ми можемо застосувати терміни «улюблена кольорова гама художника», «стисла палітра» або «яскрава палітра». За цією ознакою часто можна впізнати «руку» певного майстра пензля.

У питанні колориту головним інструментом художника є система колірних відносин, яку він застосовує для перекладання кольорів натури у фарби на полотні. Вона, за умови всього можливого розмаїття, завжди характерна і часто індивідуальна. Тут потрібно пам'ятати, що будь-яка окрема пляма кольору може дисгармонувати з цілим, якщо вона не відповідає прийнятій системі колірних відносин. Це ж стосується і системи тональних відносин перекладання яскравості натури у світлоту зображення.

2. Спосіб накладання мазка фарби.

Накладання мазка фарби може відрізнятися за напрямом, величиною та густиною (пастозність або лесування). Пастозний або великий за розміром мазок дає певний акцент у зображенні, привертає більшу увагу глядача. Він більш характерний для експресивних тем у живописі. Дрібний мазок зменшує увагу глядача. Лесування (напівпрозоре накладання шарів фарби) викликає більш спокійне відчуття при спогляданні картини.

Мазок може накладатися пензлем чи мастихіном. Пензель може бути м'яким, що дає можливість розтушовувати краї мазка або жорстким, зручним для високого пастозного мазка. Всі ці властивості мазка дають певну фактуру поверхні зображення, рельєф фарбового шару, що відбивається на його сприйнятті. При цьому слід враховувати, що характер накладання мазка може змінюватись у межах картини. Характер накладання мазка у загальному випадку служить для розставлення акцентів у зображенні, а також бере участь у побудові перспективи.

3. Особливості побудови композиції.

Композиція – це співвідношення та взаємопов’язане розташування елементів зображення на полотні. До особливостей композиції слід віднести різні варіанти досягнення врівноваженості частин зображення, акцентованого їх виділення або узагальнення; принципи зображення простору.

Можливі різні підходи у побудові просторової перспективи. Так, наприклад, в іконописі з метою підкреслення святості застосовується зворотна перспектива (у всьому зображенні або його частинах). В іконописі існує також спосіб просторового зображення предметів без їхнього перспективного зменшення у розмірах, а лише із закриванням далеких предметів ближніми. Тобто буває відсутня лінійна перспектива.

У давньоєгипетських зображеннях застосовувався метод навмисного перебільшення розмірів окремих елементів для підкреслення їхньої смислової значущості (боги, фараони). Все це цілком правомірно існує поряд зі звичним застосуванням лінійної перспективи у звичайних реалістичних картинах, а також свідчить про законне право різних націй у різні історичні епохи по-своєму розуміти живопис, мати свою художню мову.

4. Особливості сюжету.

Очевидним є переважний вибір різними авторами своїх певних сюжетних тем. Одні схильні до натюрмортів, інші – до пейзажів, треті – до портретів. Тут можливий розгляд фантастичних образів Валеджо та Далі, реалістичних пейзажів Левітана та Шишкіна, історичних картин Рєпіна та Сурикова, міфологічних та біблійних тем епохи Відродження, «смачних» натюрмортів голландців, «робочих» сюжетів соцреалізму, портретів Сєрова та Боровиковського. Доцільно згадати геометричні теми Пікассо та яскраві «співучі» композиції Матісса. Деякі художники можуть бути легко пізнавані за своїми характерними темами та сюжетами.

5. Глибина пропису та деталізації.

Узагальненість чи дрібний пропис? Експресивний розмах «від краю до краю» чи педантичне «перераховування» кожної пелюстки у букеті? Все це центральні питання темпераменту митця, характерні якості його авторського почерку. Чи доцільно для художника вимальовувати на полотні всі дрібні деталі? Чи, може, варто «махнути» пензлем «від душі», широко? Запевняю вас, у глядача виникнуть зовсім різні відчуття від споглядання таких картин.

Та й що воно взагалі таке, деталізація? Йдеться, власне кажучи, про розмір елемента зображення (деталі) відносно до загального розміру цього зображення. Спробую пояснити це дещо математично. Кожній картині можна визначити своє місце на уявній шкалі деталізації елементів зображення. Якщо уявити собі деякий рух від найбільшого і широкого узагальнення елементів зображення до найдрібнішого пропису деталей, кожна робота знайде у ньому своє конкретне місце. Один і той самий сюжет може бути написаний дуже обмеженою (аж до десяти) кількістю мазків (плям) або дуже великою кількістю при незмінному форматі.