Моя люба Емі

Я ніколи в своєму житті не задумувалася над тим що в наш час, коли вирує життя інтернету, соціальних мереж та іншої всілякої всячини можна загубитися.

Але коли мені в руки потрапив один лист тридцятилітньої давнини, то я ніяк не змогла лишитися байдужою до історії, про яку дізналася напередодні Нового Року. 

Ця подія, трапилася зі мною на передодні Новорічного св'ята.Часу коли всі бажання мають здатність збуватися, коли на вулиці бачиш посмішки абсолютно не знайомих тобі людей, коли витає св'ятковий і піднесений настрій, і саме час почати життя з зовсім чистої і невідомої сторінки. 

Напередодні новорічних св'ят мене і ще декількох  дівчат з училища відправили на проходження практики до місцевої пошти.
 

Якщо Алі І Ірці поталанило більше і їх направили розносити посилки і вітальні листівки, то ось мене заштовхнули на дуже нудну роботу на складі.
-Ніка, ти не сумуй так, шукай плюси у всьому, тут тепло та затишно, можна випити гарячого чаю на відміну від нас, котрим доведеться бігати по всьому місті як ті гончі собаки.Швиденько перебереш весь цей мотлох і підеш додому чекати нашого повернення.
-Аль, ти б бачила який там завал.Та я до курантів не розберу все це- обсяг роботи був дійсно колосальний, всі листи які не знайшли свого адресата автоматично лишалися запилюватися у поштовому архіві.
-Ну тобі ж не обов'язково них всіх переглядати і тимпаче перечитувати.Просто розбери них по датах,всі ті що мають термін більший ніж десять років просто спали, тут роботи максимум на годинки три..
-Іди вже, а то не розрахуєшся до опівночі, і весь наступний рік проведеш за рознесенням пошти- не могла не поглузувати над дівчатами..
-Ох точно.З ким цей рік зустрінеш, з тим його і проведеш.Все я побігла, не сумуй тут.Папа!! 

Як тільки за дівчиною закрилися двері я тут же взялася перебирати стару нуменклатуру.
Зазвичай тут були поодинокі листи, привітальні відкритки і решта зайвої і непотрібної інформації.
І

ноді я навіть дивувалася навіщо зберігати весь цей асортимент стільки років.
А потім мене осінила така зовсім проста але дуже цікава істина.Напевне вони знали що через стільки років до них прийде така практикантка, як я і буде горіти бажанням розібрати весь цей мотлох. 

Майже дві години я перебирала всю цю стародавну нуменклатуру, поки мені в руки не потрапив один і той самий лист, який я вкотре сортую на потрібну тільки вже нову стопку по роках.

Увагу привертає саме напис на конверті.На углі зверху великими чорними літерами написано "Моя люба Емі"..
Можливо це звучить не гарно і не пунктуально з мого боку.Можливо, я навіть не мала права його відкривати, але не могла стриматися.
 

Все таки після цього він піде у вічність, палаючи у яскравих язиках полум'я, так і не розкривши свої таємниці, які проносив крісь десятиліття.

Я знайшла найпершого, який був написаний у 1975 році..

"Моя люба, кохана і неповторна Емі, знаю що ти чекала мене, з нетерпінням чекала нашої зустрічі, адже я обіцяв, обіцяв повернутися вчасно, і не зумів.
Чомусь в уяві відразу спливає момент нашого знайомства.Ти вся така гарна, одіта у яскраву сукню в горошок, у білому халаті і шапочці так ніжно посміхаєшся і запитуєш як я почуваюся.Я ще тоді подумав, що сам ангел спустився до мене з небес, і посміхається своєю ангельською усмішкою.Ти тоді врятувала моє життя, але тепер воно перетворилося на рутину без усмішки моєї любої Емі. 

Знаю, що не виконав свою обіцянку, також знаю як ти на мене чекала, і простояла до самісінького бою курантів..Можливо ти зараз злишся на мене а можливо і ненавидиш, і ти маєш повне право на це.
Нажаль іноді обставини, бувають сильнішими за нас самих.Ми можемо безмежно хотіти кудись, але доля підкидає нам чергові випробування, розлучаючи коханих людей на довгі роки.

Знаю що не маю права, просити вибачення як і намагатися повернути , але я все ж таки спробую..
Я буду чекати на нашому місці тебе так само як і ти тоді.Зустрінемо цей Новий Рік разом!
                                        Назавжди твій Матвій!" 

Таких листів було понад тридцять, здавалося враження, що  цей чоловік продовжував писати своїй Емі протягом стількох років. 

Не заперечую, що мене вразило до глибини душі, та щирість і ніжність, яку він виплескував на аркуші паперу..В останньому з листів, який також не дістався до своєї власниці він написав: 

"Моя люба Емі, і знову це я..
Знаю що не прочитаєш це, і тимпаче не відповіси на моє послання, але коли пишу тобі, неначе виливаю душу.Неначе частинка тебе тут, біля мене, ніжно посміхається і гріє своїм теплом.
Сподіваюся у тебе все добре: ти щаслива та кохана дружина, любляча та найкраща мама.
 

Чи збулася твоя мрія стати найкращим лікарем і врятувати тисячі життів?
Думаю що так, знаючи твою наполегливість по іншому ніяк, адже ти цього заслуговуєш...
 

Я, як завжди буду приходити на наше місце в Новорічну ніч і зустрічати цей рік з думкою про тебе.До тих пір поки битиметься моє серце, до останнього подиху.."
                                     Назавжди твій Матвій!"

Поодинока сльоза скотилася по моїй щоці поки я перечитувала ці листи.Там вирувало справжнє життя, яким ділився дідусь зі своєю коханою. 

Я навіть уявити не могла, що одного разу стану прямим свідком такої життєвої драми.
Листи припинили приходити п'ять років тому...Цікаво, чому?
Страшно навіть уявити, що цього дідуся вже не має в живих, і він ніколи не зможе більше побачити свою кохану Емі..
Це ж ним напевне десь по сімдесят років.А що якщо спробувати знайти них?
Якщо дідусь Матвій живий, то напевне й сьогодні буде зустрічати цей Новий Рік на їхньому таємному місці...
Я в будь-що повинна знайти цю бабусю.Але перед тим, вирішую познайомитися з дідусем Матвієм.
Швидко завершую свої справи в архіві, та прихопивші листи дідуся йду за вказаною адресою що на останньому з них.
Йти довелося не надто довго, адже дім в якому проживав старенький знаходився в самому центрі.
По сходинках дістаюся п'ятого поверху.Звісно б було зручніше по ліфті, але намагаюся привести думки до ладу, і підібрати подібні слова.
Не кожного ж дня, до нього приходить одна божевільна дівчина і намагається допомогти знайти втрачене кохання... 

Затамовую подих, прислухаючись до кроків, по ту сторону дверей.
Через декілька хвилин, мені таки відкривають двері: одна симпатична жіночка з немовлям на руках.
-Доброго дня, і з Наступаючим Новим Роком!- першою випалюю..
-Доброго дня- здається своїм приходом, я дещо збентежила них, і як підтвердження до цього маля на руках починає голосно протестувати.
-Підскажіть, а Громов Матвій Миколайович проживає тут?Я можу з ним поспілкуватися?- звісно морально я налаштувую себе й на те, що можливо дідуся вже не має в живих, і тоді я не зможу виконати його найзаповітніше бажання..
-Ем так.Тобто ні- одразу поправляється- це його квартира, але три роки тому дідусь Матвій пустив нас сюди жити, ми переселенці з Донбасу..
-А не підскажете де я зможу нього знайти?
-Звісно, ось тримайте, це адреса його місця перебування- простягає мені клаптик паперу..-а ви його родичка?
-Ні.Ми не знайомі, але я маю дещо запитати в нього..
-Знаєте, нам дуже пощастило зустріти таку людину.Завдяки ньому у нас з дітьми тепер є дім.
-Дякую, я піду, потрібно встигнути на маршрутку..
-До пансіонату краще добиратися на двадцять третій, вона підвезе вас під саму будівлю.
-Дякую вам..