Я ненавиджу себе сумуючим,
Коли серце стогне пульсуючи
І в очах стоїть журба,
Ніби черево ріже вона.
Я ненавиджу сльози близьких,
Бо не можу спинити їх.
І не можу підібрати слова,
Щоби їх відпустила журба.
Не люблю, коли кажуть помру
І за тебе, й за твою сім’ю,
А коли приходить лихо,
То сидять собі мовчки тихо.
Не люблю, коли тішаться щастям,
Що у іншого в домі нещастя.
І вдають примарну ласку,
Одягаючи траурну маску.
Не збагну я, мабуть, ніколи
Гумор та жарти долі,
Але маю хитку надію,
Що вона знає, що діє.
Відредаговано: 27.10.2021