Моя лірика

Епідемія

Майже скрізь пропали люди –

Епідемія снує.

Пусті вулиці повсюди,

Час новий вже настає.

 

І злякалася людина,

Замахала кулаком:

- Ти, природо, знахабніла?

Як зі мною можеш так?

 

Я ж володар всього світу!

Я ж керую геть усім!

В космос я роблю польоти,

Острови вже вивчив всі.

 

Глибини морів пізнав я,

Еверест вже підкорив.

Геть усіх вже знаю звірів,

Багатьох з них приручив.

 

Як же смієш ти, нахабо,

З королем своїм ось так? –

Все кричав й кричав у небо

Збуджений і злий простак.

 

Посміхнулася природа:

- Ну який же ти дурний!

Граєшся собі у бога,

А насправді геть смішний.

Острова, моря і ріки –

Це дарунки всі мої.

Птиці ж, риби і тварини –

Вірні друзі всі твої.

 

Ти ж не ціниш ані друзів,

Ані всі мої дари.

Лиш підкорювати любиш

Всіх і все – що хош бери.

 

Я ж лиш хочу нагадати,

Щоб згадав про це і ти:

Перестануть існувати –

Зникнеш разом з ними й ти.

 

Я ж без тебе не пропаду

Й далі буду крокувати,

Пітекантроп й динозаври

Не дадуть мені збрехати.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше