Моя лірика
Епідемія
Майже скрізь пропали люди –
Епідемія снує.
Пусті вулиці повсюди,
Час новий вже настає.
І злякалася людина,
Замахала кулаком:
- Ти, природо, знахабніла?
Як зі мною можеш так?
Я ж володар всього світу!
Я ж керую геть усім!
В космос я роблю польоти,
Острови вже вивчив всі.
Глибини морів пізнав я,
Еверест вже підкорив.
Геть усіх вже знаю звірів,
Багатьох з них приручив.
Як же смієш ти, нахабо,
З королем своїм ось так? –
Все кричав й кричав у небо
Збуджений і злий простак.
Посміхнулася природа:
- Ну який же ти дурний!
Граєшся собі у бога,
А насправді геть смішний.
Острова, моря і ріки –
Це дарунки всі мої.
Птиці ж, риби і тварини –
Вірні друзі всі твої.
Ти ж не ціниш ані друзів,
Ані всі мої дари.
Лиш підкорювати любиш
Всіх і все – що хош бери.
Я ж лиш хочу нагадати,
Щоб згадав про це і ти:
Перестануть існувати –
Зникнеш разом з ними й ти.
Я ж без тебе не пропаду
Й далі буду крокувати,
Пітекантроп й динозаври
Не дадуть мені збрехати.
Відредаговано: 27.10.2021
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
