Ти моя в житті Опора.
Моя Любов, найбільше Щастя.
Іду до Тебе мов до дому,
і ще не почувалась краще.
Ти частина мого спадку.
Мій Скарб найважливіший.
Іду до Тебе мов до Батька,
Що в Раю мені місце залишив.
Акровірш
Вічно кохання в душі є
І ніколи воно не згасне.
Коханням серце хмеліє,
Ти моє незвідане щастя.
Озвися до мене, коханий,
Розкрий навстіж двері до раю.
І скажи ну чому до нестями
Я тебе так щиро кохаю?
Ти сказав, що я ангел,
Але обтяв мені крила
І я стала людиною.
Ти сказав, що я слабка
І переміг мене
А я стала сильною.
Ти сказав, що я зірка,
Та не впіймав мене
І небо спорожніло.
Ти сказав, що я життя,
Ти віджив мене
І я тебе віджила.
Знайдіть таку терапію,
Яка б лікувала залежність
Від регулярної дії
В житті бути необережною.
Знайдіть ці безцінні ліки
Може в промовистих статусах,
Щоб в мережі і не тільки
Вже більше не помилятися.
Коли мені повітря було мало,
Ти був мені найглибшим подихом.
Коли я тонула в Тихім океані,
Ти зі мною потонуть погодився.
Знімаю капелюх перед тобою –
Крізь твою чисту душу видно сотні душ.
Моя любове, будь мені жагою
Знайти і в середині океану сушу.
Коли навиворіт твої всі почуття
Душа поета точить гостре слово:
«Хтось може й віддає своє життя,
А я заради тебе жить готова».
Не хоче серце пафосних рядків.
Душа поета, як сльоза прозора.
А може усе зовсім навпаки?
Кожен малює лінію життя своїм узором.
Ти так близько, як ніколи.
Щем у серці не стихає.
І здається мимоволі,
Що я давно тебе кохаю.
Ти так близько, як ніколи.
Від тебе погляд відведу,
Та здається мимоволі,
Що я давно тебе люблю.
Заховай мене від дощу
І від поглядів злих і бездушних.
І тоді тебе в серце впущУ,
І ніколи вже не відпУщу.
Поки дощ на дворі не вщух,
Я буду в твоєму полоні.
Бо життя без любові ніщо,
А моє серце без тебе холоне.
Це поєднання таке незвичне –
Сильний характер і миле личко.
Такий контраст, як чорне і біле,
Але вона в усьому вправна і вміла.
В ній поєднались розум і врода,
Гаряче серце і погляд холодний.
Таке поєднання завжди актуальне,
Бо це класика, а все інше – банальність.
Вечірнє місто…
Вже місяць мов кораблик випливає.
А зорі-іскри
говорять:
– Ти його кохаєш?
Вечірнє місто…
Вже місяць зорі й тиша
Тобі говорять:
-Він тебе залишив.
Я люблю тебе аналітично непривично деспотично.
Та коли на серці важко, ти поклич мене.
І нехай погані в мене звички,
Ти своєї лиш любові зич мені.
Я люблю тебе логічно і трагічно, і космічно,
Хаотично, романтично й канонічно.
Я люблю тебе до болю і до відчаю.
І коли так мені дивишся ти ввічі,
То розумію, що любов між нами - вічність.
Намалюй мене в печалі
Із очима голубими.
Якщо скажеш: "Ну звичайно"-
Значить розлюбив мене.
Може ти сказати хочеш,
Що це я злукавила?
Від природи в мене очі
Завжди були карими.
Хай на вулиці вітряно-вітряно,
Вдихаю любов із повітрям я.
Й нестрашні ніякі простуди,
Холодний вітер любов не остудить.
За вікном хай метуть заметілі
Відредаговано: 23.03.2020