26 Розділ

     Тадеуш біг коридором, майже не відчуваючи власних ніг. У будівлі вили сирени, десь неподалік лунали постріли, а по рації раз у раз звучали уривчасті голоси оперативників.
- Другий сектор перевірено!
- Частина охорони відступає вниз!
- Обережно, озброєні люди біля серверної!
Слідчий слухав це лише краєм свідомості. Усі його думки зараз були зосереджені на одній людині. На Шьоджі Сакаї. Після того як зв’язок із нею раптово обірвався, всередині з’явилося тривожне відчуття, яке ставало все сильнішим із кожною хвилиною. Детектив надто добре знав, що таке передчуття рідко помиляється. Він різко звернув у бічний коридор і почув голоси за дверима однієї з кімнат. Голос чоловіка, який погрожував. І тихий, напружений голос Шьоджі. Тадеуш рішуче штовхнув двері. Побачене змусило його завмерти лише на мить.
Юнак лежав на підлозі, а Такаші тримав його, притиснувши за плечі. На щоці хлопця виднівся тонкий кривавий поріз, сорочка була порвана біля коміра, а в руці чоловіка блистів ніж. Слідчий миттєво підняв пістолет.
- Відійди від неї.
Такаші повільно повернув голову й усміхнувся так спокійно, ніби вони зустрілися на звичайній діловій розмові.
- Швидко ж ви, детективе.
Шьоджі важко дихав, намагаючись вирватися, і саме тоді погляд Тадеуша випадково ковзнув нижче - на бинти, що виднілися під розірваною тканиною сорочки. Світ ніби раптом стих. Детектив дивився на неї кілька секунд, не вірячи власним очам. У голові миттєво почали складатися докупи десятки дрібниць, які раніше здавалися дивними, але неважливими. Те, як Шьоджі завжди тримав дистанцію. Те, як він уникав будь-яких ситуацій, де міг би видати себе. Те, як журналіст інколи напружувався від найменших дотиків. Шок прокотився всередині нього бурхливою хвилею. Але майже одразу за ним прийшло інше усвідомлення. Шьоджі Сакаї - це дівчина. Це було дивно і трохи блляче водночас. Втім, для нього це вбсолютно нічого не змінило. Вбивця помітив його шокований погляд і засміявся.
- Схоже, у вас сьогодні багато відкриттів, Тадеуше Осака.
Тадеуш міцніше стиснув у руці пістолет.
- Відпусти її.
- А якщо ні?
- Тоді ти звідси не вийдеш.
Маніяк злегка нахилив голову, ніби обдумуючи ці слова.
- Цікаво. А ти взагалі розумієш, кого намагаєшся врятувати? Вона роками всіх обманювала.
Лоліта заплющила очі, бо вже чекала негативної реакції від Тадеуша. Але він навіть не подивився на неї. Його погляд залишався прикутим до Такаші.
- Мені байдуже.
У кімнаті на секунду стало тихо. Навіть сам Такаші цьому здивувався.
- Отже, це справді почуття. - З насмішкою сказав чоловік. - Дивно. Я думав, ти зненавидиш її після правди.
- Єдина людина, яку я зараз ненавиджу, стоїть переді мною. - Холодно відповів слідчий.
У коридорі знову пролунали постріли. Вбивця на мить відволікся, і цього вистачило.
- Лоліто, вниз! - Різко крикнув детектив. Дівчина миттєво сіпнулася вбік. Пролунав перший постріл. Куля влучила маніяку в плече, і той різко відступив назад, грубо вилаявшись крізь зуби. Ніж випав із його руки й із дзвоном покотився по підлозі. Тадеуш одразу кинувся до Лоліти.
- Ти ціла?
Вона кивнула, хоча було видно, що її досі трясе від страху й напруги.
- Так…
- Ходімо. Треба забиратися звідси.
Він допоміг їй підвестися, обережно підтримуючи за плечі. Лоліта ледь помітно здригнулася від дотику, але не відсторонилася. Такаші хижо розреготався позаду них.
- Думаєш, це щось змінить? Вона все одно все життя буде тікати.
Слідчий озирнувся.
- А ти все життя проведеш за ґратами.
- Якщо мене ще спіймають.
Детектив уже хотів було щось відповісти, але в коридорі почулися швидкі кроки оперативників.
- Поліція! Кинути зброю!
Вбивця різко відступив до запасного виходу. Тадеуш інстинктивно затулив собою Лоліту, поки оперативники вбігали до кімнати.
- Виведіть її звідси! - Наказав він. Але дівчина раптом схопила його за рукав.
- Не йди сам.
Слідчий перевів погляд на неї. У її очах досі стояв страх, але тепер там з'явилося ще й дещо інше. Наче вона боялася не лише за себе. Детектив тихо видихнув.

- Я повернуся.
Після цього він обережно торкнувся її щоки, уникаючи рани.
- І тобі більше не треба прикидатися кимось іншим, зрозуміла?
Лоліта мовчки дивилася на нього кілька секунд, ніби не знаючи, що сказати. А потім дуже тихо відповіла:
- Зрозуміла.