24 Розділ

День у коледжі видався виснажливим. Міса стрімко спускалася широкими сходами головного корпусу, тримаючи телефон у руці й час від часу невдоволено дивлячись на екран. Шьоджі так і не написав їй після тієї сварки. Жодного повідомлення. Жодного дзвінка. Жодного вибач. І це дратувало її дедалі сильніше. Навколо галасували студенти. Одні поспішали до метро, інші сміялися біля автоматів із напоями, а неподалік кілька дівчат обговорювали якогось популярного ведучого. Майбутня телеведуча майже не звертала на це уваги. Вона поправила волосся, вже збираючись іти до гуртожитку, коли раптом помітила знайому постать біля воріт коледжу. Такаші. Він стояв неподалік чорної машини, спокійно тримаючи руки в кишенях куртки. Побачивши її, чоловік усміхнувся. Дівчина здивовано кліпнула.
- Ви?
- Добрий вечір, Місо.
Міса мимоволі зупинилася.
- Що ви тут робите?
- Працював неподалік і раптом згадав, що ви навчаєтесь тут.
Новий знайомий сказав це так спокійно, ніби це була абсолютно випадкова зустріч. Хоча Амане була не настільки дурною, щоб повністю в це повірити.
- І вирішили мене зустріти?
- А хіба це проблема?
Вона трохи примружилася.
- Не знаю. Можливо.
Такаші засміявся.
- Ви завжди така насторожена?
- З незнайомцями - так.
- Але ми вже знайомі.
- Лише трохи.
Він кілька секунд дивився на неї уважним поглядом, від якого Місі чомусь вмить стало не по собі. Проте водночас їй сподобалася ця увага.
- Вас провести? - Спитав чоловік.
- До гуртожитку?
- Якщо не заперечуєте, звісно.
Міса спершу повагалася, але зрештою знизала плечима.
- Гаразд.
Вони рушили тротуаром уздовж вечірньої вулиці. Над містом уже загорялися вивіски, а в повітрі пахло дощем і кавою з найближчих закладів.
Перші кілька хвилин розмова й справді була звичайною. Такаші питав про навчання, про телебачення, про те, ким Міса хоче стати в майбутньому. І він слухав уважно. Дуже уважно. Це підкупляло.
- Ви дуже добре говорите. - Сказав чоловік у якийсь момент. - Впевнено.
Дівчина усміхнулася.
- Я ж майбутня телезірка.
- Це помітно.
- А ви? Ви завжди працюєте допізна?
- Часто.
- І вам подобається ваша робота?
Такаші ненадовго задумався.
- Вона корисна.
- Це не відповідь.
- Тоді… скажімо так: я люблю контроль.
Вона тихо засміялася.
- Звучить трохи моторошно.
- Можливо.
Амане знову глянула на нього вже уважніше. Цей дядько хоч і був дивним, зате вмів гарно говорити. І ще він був із тих чоловіків, поруч із якими постійно відчуваєш, що вони точно знають більше за тебе.
- А у вас є хтось? - Поцікавився новий знайомий раптом.
Міса злегка здивувалася.
- У сенсі?
- Хлопець.
Дівчина усміхнулася трохи самовдоволено.
- Є.
- Ось як.
- А що?
- Просто цікаво, який чоловік міг вас зацікавити.
Їй це сподобалося.
- Він розумний. І перспективний.
- Ви так кажете, ніби обираєте акції для інвестицій.
Вона кокетливо хіхікнула.
- Ну, частково так і є.
Чоловік усміхнувся куточком губ.
- Це чесно.
- Я завжди чесна.
Це була майже брехня.
- І давно ви разом?
- Півроку.
- У вас серйозні стосунки?
Міса задумалася.
- Не знаю. Він трохи дивний останнім часом.
- Дивний?
Дівчина зітхнула.
- Постійно десь зникає. Щось приховує. Тепер ще й у якесь розслідування поліз.
Такаші кинув на неї швидкий погляд.
- Розслідування?
- Так. З якимось детективом.
Він ненадовго замовк.
- І вас це турбує?
- Мене дратує, що він ставить це вище за мене.
Чоловік хмикнув.
- Це неприємно.
- Дуже.
Вони ще трохи пройшли мовчки. Потім Такаші ніби між іншим спитав:
- Ваш хлопець… випадково не з факультету журналістики?
Амане здивовано глянула на нього.
- Так. А ви звідки знаєте?
- Здається, я бачив його.
Усередині неї щось насторожилося.
- Де?
- У нашій компанії.
Вона кліпнула.
- Що?
- Він приходив із журналістським запитом.
Такаші говорив дуже спокійно і навіть байдуже.
- І якщо чесно… він видався мені доволі дивною людиною.
Міса насупилася.
- У якому сенсі?

- Потайною.
Дівчина нервово усміхнулася.
- Ну, це правда.
- Ви ніколи не думали, що він щось приховує від вас?
Вона одразу згадала: як ... уникав роздягалень, як не плавав із ними, як постійно уникав деяких тем і дивно реагував на дотики. Її усмішка поволі згасла.
- Усі щось приховують.
- Так.
Працівник компанії подивився вперед.
- Але не всі приховують настільки багато.
У грудях Амане неспішно почало наростати неприємне відчуття.
- Ви зараз на щось натякаєте?
Він мовчав кілька секунд, а потім тихо сказав:
- Можливо, вам варто дізнатися правду про нього.
Міса зупинилася.
- Яку ще правду?
Чоловік теж зупинився й повернувся до неї. Його обличчя залишалося спокійним.
- Якщо я покажу вам дещо… Ви зрозумієте.
Дівчина відчула, як усередині з’являється тривога.
- Ні. Зачекайте. Це вже звучить дивно.
- Я розумію.
- Тоді навіщо ви це робите?
Такаші трохи нахилив голову.
- Тому що я не люблю брехню.
Ця фраза прозвучала настільки серйозно, що вона мимоволі замовкла.
- І що саме ви хочете мені показати?
Такаші подивився їй просто в очі.
- Доказ того, що ваш хлопець - не той, за кого себе видає.
Міса нервово засміялася.
- Це якийсь жарт?
- Ні.
- Тоді скажіть прямо.
- Не тут.
Журналістка вагалася. Розум підказував, що це погана ідея, але цікавість уже почала перемагати. І ще дещо. Образа. Глибока й неприємна образа на людину. Цей чоловік ніби відчув це.
- Ви ж і самі вже почали сумніватися, чи не так?
Дівчина мовчала, а це вже було відповіддю. Працівник компанії рвучко відчинив дверцята машини.
- Поїдьте зі мною. І ви все зрозумієте.
Амане ще кілька секунд стояла нерухомо. А тоді все ж сіла в машину.