22 Розділ

    Вечірнє місто сяяло неоном і мокрим після дощу асфальтом. На широких вулицях Токіо ще вирувало життя, хоча годинник уже давно перейшов за дев’яту. Люди поспішали до метро, хтось сміявся біля ресторанів, а з барів долинав приглушений шум музики. Міса Амане стрімко вийшла зі скляних дверей телевізійного агентства, поправляючи ремінець дорогої сумочки на плечі. На ній було світле пальто, коротка спідниця й високі чоботи, а її пишне мідно-русяве волосся красиво спадало на плечі легкими кучерями. Сьогодні вона виглядала бездоганно. І водночас була страшенно злою.
- Ідіот… - Тихо пробурмотіла дівчина собі під ніс, спускаючись сходами. Перед очима знову спливла їхня розмова з ... "Я не можу. Я допомагаю детективу." Вона різко фиркнула.
- Так допомагай собі скільки хочеш.
Міса дістала телефон і подивилася на екран. Повідомлень від хлопця не було, і це дратувало її ще більше. Амане звикла, що люди бігають за нею, домагаються її уваги й перепрошують, якщо вона ображається. А тут усе виявилося навпаки. Це одночасно зачіпало й дивним чином притягувало її. Дівчина повільно рушила тротуаром уздовж дороги, нервово клацаючи нігтями по телефону.
- Придурок… - Пробурмотіла вона знову.
- Така гарна дівчина і сама гуляє ввечері?
Міса різко зупинилася. Поруч із нею стояв чоловік сорока п’яти років з пом’ятим обличчям та напівпорожньою пляшкою в руці. Від нього різко тхнуло алкоголем. Він усміхнувся. Точніше, спробував усміхнутися.
- Не хочеш скласти мені компанію?
Дівчину миттєво пересмикнуло від огиди.
- Ні.
Вона хотіла пройти повз, але дядько раптом схопив її за зап’ястя.
- Та ну чого ти така холодна?
Міса одразу ж скривилася.
- Відпусти мене.
- Та я ж просто поговорити...
- Я сказала, відпусти, покидьку!
Її голос став різкішим. Чоловік тільки засміявся.
- Ого, яка характерна.
Амане вже збиралася вдарити його сумкою, коли раптом поруч пролунав спокійний чоловічий голос:
- Вам варто прибрати від неї руки.
П'яниця озирнувся. Вона теж. Поряд з ними зупинився високий чоловік у темному дорогому пальті. Його чорне волосся було акуратно вкладене, а спокійний погляд здавався майже холодним. Він виглядав дуже охайно та дуже дорого. Навіть годинник на його руці явно коштував більше, ніж пів зарплати працівників агентства. Міса помітила це одразу.
- А ти ще хто такий? - Невдоволено буркнув дядько. Чоловік холодно усміхнувся.
- Людина, яка зараз викличе поліцію, якщо ви не підете.
Його голос був спокійним, але в ньому відчувалося щось таке, від чого навіть Місі стало трохи не по собі. П'яниця помовчав кілька секунд, потім фиркнув і все ж відступив.
- Та забирай свою принцесу.
Він пішов геть, бурмочучи собі щось під ніс. Дівчина з полегшенням видихнула.
- Фу… Господи.
Незнайомець перевів погляд на неї.
- Ви в порядку?
- Так.
Вона поправила волосся і вже значно уважніше подивилася на нього. Красивий, доглянутий, спокійний і явно не бідний. Цікаво.
- Дякую. - Сказала Амане вже м’якше. - Це було неймовірно огидно.
- У таких районах ввечері часто трапляються неприємні люди.
- Я зазвичай їжджу машиною, але сьогодні водій зайнятий.
Міса сказала це майже автоматично, трохи перебільшуючи свій статус. Її рятівник злегка усміхнувся.
- Розумію.
Дівчина трохи примружилася.
- Мені здається, чи ви не дуже здивовані?
- Чим саме?
- Тим, що я можу дозволити собі водія.
Його усмішка стала трохи ширшою.
- Ви виглядаєте як людина, яка любить красиве життя.
Вона ледь не всміхнулася йому у відповідь. О, він умів гарно говорити.
- А ви спостережливий.
- Іноді.
Між ними повисла коротка мовчанка.
- Мене звати Міса. - Представилася Міса нарешті.
- Такаші.
Чоловік трохи нахилив голову.
- Дуже приємно.
Дівчина уважно подивилася на нього ще раз. Щось у ньому було дивним. Не відштовхуючим, а скоріше… тривожним. Та водночас це робило його ще цікавішим.
- Ви працюєте десь поруч? - Поцікавилася вона.

- Можна й так сказати.
- "Можна й так сказати?"
- Я працюю в одній великій компанії неподалік.
Міса одразу ж зацікавилася ще сильніше.
- Велика компанія?
- Доволі.
Дівчина мимоволі ковзнула поглядом по його пальто. Тканина виглядала дуже дорогою, а ще цей годинник і туфлі... Навіть аромат парфумів у нього був із тих, які не купують випадкові люди. "Багатий." - Одразу зрозуміла вона. І ця думка їй сподобалася.
- А ви? - Спитав Такаші. - Працюєте в агентстві?
- Підробляю. І навчаюся.
- Ваша спеціальність це телебачення?
Амане здивовано кліпнула.
- Як ви зрозуміли?
- У вас гарно поставлений голос.
Міса тихо хіхікнула.
- Це звучить як комплімент.
- Так і є.
Дівчина відчула, як настрій починає поволі покращуватися. На відміну від Шьоджі, цей чоловік хоча б умів приділяти увагу.
- А у вас є дівчина? - Несподівано спитала вона майже грайливо.
Чоловік подивився на неї кілька секунд і усміхнувся.
- Колись була.
Чомусь від цієї відповіді Місі стало трохи холодно. Але лише на секунду.
- Звучить загадково.
- Можливо.
Він сказав це так спокійно, що дівчина знову відчула дивне хвилювання. Наче перед нею людина, про яку вона поки що знала надто мало. І саме тому їй тепер хотілося дізнатися більше.