14 Розділ

    Кімната була напівтемною, і м’яке світло лампи ледь торкалося стін, розчиняючись у відтінках бежевого й теплого дерева. Міса Амане лежала на ліжку, закинувши одну руку за голову, і дивилася в стелю, ніби там могла знайти відповідь на всі свої думки, які вперто не хотіли складатися у щось зрозуміле. Її русяво-руде волосся розсипалося по подушці неслухняними кучерявими хвилями. Дівчина злегка нахилила голову вбік і провела пальцями по пасму, задумливо скручуючи його, а потім відпускаючи.
- Нудно… - Тихо пробурмотіла вона, хоча в цьому голосі прозвучало більше роздратування, ніж справжньої нудьги. На тумбочці лежав телефон. Міса перевела погляд на нього, але потягнулася не одразу. Замість цього, дівчина поволі перевернулася на бік і зітхнула так, немов сама собі набридла.
- І чому все стало таким передбачуваним?
Вона знала відповідь. Тому що сама все контролює. І саме це іноді починало дратувати. Телефон раптом завібрував. Міса різко перевела погляд на нього, а потім, не поспішаючи, потягнулася й взяла його в руку. На екрані висвітилося ім’я, і її губи ледь помітно скривилися в мармизі, яка віддалено нагадувала усмішку.
- О, тільки не ти… - Протягнула дівчина, але все ж взяла слухавку.
- Міса, ти зайнята? - Одразу почувся знайомий голос.
- Залежить від того, що ти хочеш. - Ліниво відповіла вона, перекочуючись на спину. - Якщо знову втягнути мене в якусь авантюру, то я зайнята. Навіть дуже.
- Ти навіть не вислухала.
- Я знаю тебе достатньо добре, щоб не витрачати на це час.
- Це важливо.
Міса тихо засміялася.
- Для тебе - може й так. А для мене - ні.
На тому кінці коротко видихнули.
- Добре, тоді я скажу прямо. Мені потрібна твоя допомога.
Дівчина іронічно закотила очі, хоча він цього не бачив.
- Я так і знала.
- Послухай, це всього лише одна гра.
- Ні. - Одразу відрубала вона.
- Ти навіть не знаєш деталей.
- Мені не потрібні деталі. - Мовила Міса спокійно. - Я вже сказала "ні."
- Міса…
- Я не граю на гроші.
У її голосі вперше з’явилася жорсткість.
На секунду в кімнаті запанувала тиша.
- Раніше грала. - Ображено сказав він. Дівчина повільно піднялася, сівши на ліжку, і провела рукою волосся.
- Раніше - так. - Відповіла вона холодніше. - А тепер - ні.
- Ти була найкращою.
- Я і зараз найкраща. - Відрізала Амане. - Просто не використовую це.
- Мені потрібен саме цей варіант тебе.
Міса усміхнулася, але в усмішці не було тепла.
- Тоді тобі не пощастило.
- Міса. - Його голос став наполегливішим. - Це серйозно.
- У тебе все завжди "серйозно." А потім ти програєш.
- Добре. - Видихнув юнак. - Я скажу чесно. Мені потрібен хтось, хто зможе їх обіграти.
- "Їх?" - Перепитала дівчина.
- Так.
- Скільки їх?
- Троє.
Вона на секунду задумалася.
- І ти впевнений, що вони не шахраї?
- Абсолютно.
- Тоді проблема в тобі.
- Саме тому я й дзвоню тобі.
Міса тихо засміялася, цього разу вже щиро.
- Принаймні ти це визнаєш.
- То ти мені допоможеш?
- Ні.
- Міса…
- Я вже все сказала.
- Я заплачу.
- Мене не цікавлять гроші.
- Тоді що тебе цікавить?
Дівчина на секунду замовкла, ніби обдумуючи це питання.
- У мене немає настрою. - Сказала вона нарешті.
- Я можу його створити.
- Сумніваюся.
- А якщо я скажу, що там будуть цікаві люди?
- Вони мене не цікавлять.
- А як щодо хороших напоїв?
Міса злегкв примружилася.
- Уже краще.
- І я пригощу тебе найкращим коктейлем у барі.
Дівчина усміхнулася.
- Ну гаразд, ти мене вмовив.
- То?
Вона піднялася з ліжка й підійшла до дзеркала, уважно подивившись на своє відображення. Кілька секунд Міса мовчала, немов оцінюючи не лише себе, а й ситуацію загалом.
- О котрій? - Запитала нарешті.
На тому кінці відразу пожвавилися.
- О дев’ятій.
- Де?
- Я скину адресу.
- І ще дещо. - Додала дівчина, нахиливши голову трохи вбік. - Я не працюю без необхідних умов.
- Я слухаю.
- Ти не втручатимешся.
- Добре.
- Ти не намагатимешся "допомогти."

- Згоден.
- І якщо мені щось не сподобається, я просто піду.
- Домовились.
Міса кокетливо накрутила пасмо волосся на палець.
- І не забудь про коктейль.
- Я ж сказав, що він буде.
- Я хочу щось дороге.
- Я зрозумів.
Вона замислено провела пальцем по губах.
- Тоді, можливо, я подумаю.
- Ти вже погодилася.
- Не поспішай з висновками. Я ще не вирішила, чи мені це потрібно.
- Міса…
Дівчина засміялася.
- Добре, добре. Я буду.
На тому кінці явно полегшено видихнули.
- Я знав, що ти не відмовиш.
- Не переоцінюй себе. - Відповіла Міса. - Я просто хочу коктейль.
- Звісно.
- І ще дещо. - Додала вона раптом.
- Що?
- Якщо ти вже втягнув мене в це, то краще, щоб гра була варта мого часу.
- Повір, буде.
- Побачимо.
Дівчина скинула виклик і ще кілька секунд дивилася на екран, перш ніж опустити телефон. У кімнаті знову стало тихо, проте тепер це вже була інша тиша. Не нудна. Очі Міси ледь блиснули.
- Ну що ж… - Лукаво сказала вона, дивлячись на своє відображення. - Подивимось, наскільки ви цікаві.
Міса відклала телефон і вже зовсім іншим рухом провела рукою по волоссю, ніби готуючись до гри, яка тільки починалася.

                                            ***

    Бар зустрів їх приглушеним світлом, запахом алкоголю і тихим гулом голосів, що зливалися в єдиний фон. Музика звучала десь збоку, не надто голосно, але достатньо, щоб приховувати чужі розмови й створювати відчуття відокремленості від зовнішнього світу. Міса зупинилася на кілька секунд біля входу, рішуче оглядаючи зал.
- Ну що, - тихо мовила вона, нахиляючись трохи до брата. - Ти хоча б вибрав щось пристойне?
Він усміхнувся.
- Я знав, що ти це скажеш.
- Бо ти зазвичай обираєш якусь залупу, а не заклад.
- Сьогодні постарався.
Дівчина ще раз провела поглядом по відвідувачах, оцінюючи обстановку, людей та настрій.
- Побачимо. - Відповіла вона і впевнено рушила вперед. Її каблуки тихо відбивали ритм по підлозі, і кілька чоловіків уже встигли обернутися їй услід. Міса це помітила, але не подала вигляду й лише поблажливо усміхнулася.
- Вони вже дивляться. - Пробурмотів двоюрідний брат.
- Нехай. - Легко сказала дівчина. - Це тільки спрощує гру.
Юнак провів її до столу в дальньому куті, де вже сиділи троє чоловіків. Вони одразу підняли погляди, і на їхніх обличчях з’явився той самий вираз - зацікавлення, змішане з самовпевненістю.
- Це вона? - Запитав один із них, нахиляючись трохи вперед.
- Вона. - Кивнув хлопець. Міса впевнено зупинилася біля столу.
- Сподіваюся, ви не проти, що я приєднаюся. - Мовила вона м’яким голосом.
- Залежить від того, як ти граєш. - Відповів інший.
- Думаю, що вам сподобається. - Легко відгукнулася дівчина і сіла. Карти вже лежали на столі. Один із чоловіків перемішав колоду та глянув на неї.
- Граємо на гроші. Це тебе не бентежить?
Міса трохи нахилила голову.
- Мене бентежить тільки програш.
Він усміхнувся.
- Побачимо.
Гра почалася. Спочатку все йшло повільно й майже розмірено. Нова відвідувачка не поспішала, уважно спостерігала й іноді ніби відволікалася, дозволяючи іншим розслабитися. Вона легко підтримувала розмову, сміялася в потрібні моменти та злегка торкалася столу пальцями, здавалося б, від нудьги.
- Ти давно граєш? - Запитав один із них.
- Достатньо. - Мовила дівчина.
- І часто виграєш?
Міса знизала плечима.
- Це залежить від компанії.
Чоловік засміявся, але в цьому сміху вже з’явилася напруга. Поступово ставки почали зростати. Гравці втягувалися, ставали сміливішими та починали ризикувати. Вона ж, навпаки, залишалася спокійно і розслабленою. Кілька разів навіть програла навмисно, дозволяючи їм відчути перевагу.
- Схоже, ти не така вже й небезпечна. - Зауважив один із них, усміхнувшись і мигцем показавши два передніх золотих зуба. Дівчина відповіла йому такою ж усмішкою.
- Я ж тільки почала.
Через деякий час атмосфера за столом змінилася. Чоловіки вже не сміялися так легко, їхні рухи стали різкішими, а погляди  напруженішими.
- Зачекай… - Пробурмотів перший, дивлячись на карти. - Це вже не смішно.
- Чому ж? - Сказала Міса, і в її голосі відчувалася насмішка.
- Ти занадто часто виграєш.
Вона ледь нахилилася вперед.
- Можливо, вам просто не щастить.
- Або ти обманюєш. - Прошипів інший, звужуючи очі.
Дівчина спокійно подивилася на нього.
- Якщо ти так думаєш, то можеш піти.
На кілька секунд запанувала цілковита тиша.
- Ні. - Вирішив він нарешті. - Ми дограємо.
- Як скажеш.
Остання партія була вирішальною. Ставки зросли ще більше, і тепер кожен рух мав значення. Міса тримала карти в руках, але її погляд був спрямований не на них, а на обличчя суперників. Вона бачила все: нервові рухи, ледь помітні зміни в міміці й те, як вони намагалися здаватися впевненими. Дівчина зробила свій хід.
- Я - пас. - Промовив один чоловік.
- Я теж. - Додав другий.
Третій вагався довше, але зрештою кивнув.
- Граю.
Дівчина повільно поклала карти на стіл. Спочатку стало дуже тихо. Потім хтось шоковано видихнув.
- Та ти знущаєшся…
Вона злегка посміхнулася.
- Я ж казала, що вам сподобається.
Кілька хвилин потому гроші вже були перед нею. Гравці виглядали вкрай роздратованими, але ніхто не сказав ні слова.