13 Розділ

    Вечір у відділку завжди відчувався інакше, ніж день. Світло ламп ставало різкішим, тіні  глибшими, а звуки тихішими. Будівля поступово ставала ввсе менш людною. Тадеуш Осака сидів за своїм столом, злегка нахилившись уперед, і переглядав матеріали справи. Це, мабуть, було вже у п’ятий раз за цей день. Перед ним лежали розкриті папки, фотографії частково перекривали одна одну, а записи були списані дрібним і нерозбірливим почерком.
- Ти зараз або знайдеш щось геніальне, або просто остаточно зламаєш собі мозок. - Несподівано почувся голос десь поруч. Тадеуш не підняв погляду.
- Другий варіант уже стався кілька годин тому.
Його друг і напарник, Рю поставив на стіл дві чашки кави й сів навпроти, відкинувшись на спинку стільця.
- Тоді саме час для першого. - Сказав він та підсунув одну чашку ближче. Слідчий узяв її, але не поспішав пити.
- Подивись сюди. - Мовив детектив, пересуваючи одну з фотографій. Напарник нахилився трохи вперед.
- Це третя жертва, так?
- Так.
- І що з нею?
Тадеуш на секунду замовк, ніби формулюючи в голові наступну думку.
- Вона працювала в медіа.
- І що?
- Перегорни.
Друг взяв іншу папку й швидко знайшов потрібний файл.
- П’ята жертва… теж пов’язана з рекламою. - Пробурмотів Рю. - Зачекай… і друга… теж?
Слідчий кивнув.
- Не прямо, але через підрядників.
Напарник насупився.
- Ти думаєш, це пов’язано?
- Я думаю, що це не випадково.
Він нарешті зробив ковток кави, не відриваючи погляду від столу.
- Добре. - Сказав друг повільніше. - Припустимо, що це так. Але Токіо - велике місто, і таких зв’язків може бути сотні.
- Може. - Легко погодився детектив. - Але тоді поясни мені це.
Тадеуш витягнув аркуш із записами й поклав його перед Рю.
- Це свідчення подруги останньої жертви.
Рю швидко пробіг очима текст.
- "Вона боялася якогось чоловіка з роботи..." - Прочитав він уголос. - "Казала, що він дивний, але не могла пояснити чому..." Ти це маєш на увазі?
- Не тільки це.
- А що ще?
Слідчий постукав пальцем по рядку.
- "Він завжди з’являвся поруч, коли вона залишалася сама."
Напарник підняв погляд.
- А ось це вже цікавіше.
- Саме так.
Між ними на кілька секунд запала щільна тиша. Друг рвучко відкинувся назад.
- Добре, давай підсумуємо. - Константував факт Рю.- У нас є кілька жертв, які так чи інакше пов’язані з медіа або рекламою, і одна з них боялася когось із роботи. Але це ще не означає…
- Що це не пов’язано з компанією? - Перебив його детектив і злегка посміхнувся. - Що ж, я почув твою точку зору з цього приводу. А тепер подивись на це.
Тадеуш пересунув ще одну папку.
- Контракти.
Напарник відкрив її та швидко переглянув кілька сторінок.
- Це… одна й та сама компанія? - Підняв брову він.
- Так.
- Але це велика структура, і вони працюють із половиною міста.
- І це робить їх ідеальним прикриттям.
Друг на секунду замислено замовк.
- Ти серйозно думаєш, що вони замішані?
- Я думаю, що всі нитки ведуть туди.
- Але це ще не доказ.
- Звичайно, що не доказ. - Спокійно відповів слідчий. - Поки що.
Детектив провів рукою по волоссю й на кілька секунд заплющив очі, наче намагався зібрати думки докупи.
- Мене бентежить дещо інше. - Сказав нарешті вже тихіше.
- Що саме?
- Вибір жертв.
Рю нахилив голову.
- У якому сенсі?
- Він не випадковий. - Помітив Тадеуш. - Це не хаотичні напади. Тут є справжня система.
- Ти думаєш, він їх знає?
- Або має доступ до них.
Знову повстала мовчанка, наповнена роздумами.
- Якщо це правда. - Зрозумів напарник. - То ми маємо справу не просто з маніяком.
- Саме так.
- А з кимось, хто працює всередині та має можливість залишатися непоміченим.
Слідчий відкрив очі й подивився прямо на нього. Друг тихо видихнув.
- Це вже звучить гірше.
- Воно і є гірше.
Детектив відсунув чашку й знову подивився на розкладені матеріали.
- Занадто багато збігів. - Пробурмотів він. - І вони всі сходяться в одному місці.
- У цій компанії. - Закінчив Рю.

- Так.
Напарник мовчав так ще кілька секунд, а потім скептично усміхнувся.
- І що ти пропонуєш? Прийти туди й сказати: "Доброго вечора, ми підозрюємо вас у серії вбивств?"
Тадеуш ледь посміхнувся у відповідь.
- Це було б занадто тупо.
- От саме.
- Тому ми цього не зробимо.
Друг очікувально підняв брову.
- Тоді що?
Слідчий трохи нахилився вперед, і в його погляді з’явилася зосередженість, якої не було ще кілька хвилин тому.
- Ми подивимося на їхню поведінку.
Рю звузив очі.
- Ти зараз говориш про…
- Спостереження. - Спокійно сказав детектив.
- Неофіційне?
- А як інакше?
Напарник тихо засміявся.
- Ти ж розумієш, що якщо це правда, то це велика історія. І великі люди.
- Розумію.
- У такому випадку, тобі це не пробачать.
- Я знаю.
- І все одно хочеш лізти туди?
Тадеуш на секунду замовк, а потім спокійно відповів:
- Я не хочу.
Друг здивовано подивився на нього.
- Але ти все одно туди полізеш. - Зауважив він.
- Так.
Кілька секунд вони просто дивилися один на одного. Потім Рю зітхнув і потер перенісся.
- Ти безнадійний.
- Я знаю.
- І коли ти плануєш почати?
- Завтра ж.
- Звісно. - Пробурмотів напарник. - Чому б не сьогодні?
- Я втомився.
Друг похитав головою, але в його погляді вже не було заперечення.
- Добре. - Вирішив нарешті. - Я з тобою.
- Я навіть не сумнівався.
Тадеуш зібрав частину документів у папку й швидко закрив її. Усередині вже сформувалося відчуття, яке чоловік знав надто добре. Цей крок не був наказом від керівництва. Але він уже знав, що зупинятися не буде.