Запис із щоденника Такаші Ямамото. 10 вересня.

Запис із щоденника Такаші Ямамото. 10 вересня.

    Я давно навчився слухати тишу. У ній завжди відчувається більше змісту, ніж у словах. Сакура думає, що я не звертаю уваги. Що я зайнятий своїми думками і справами, що я просто сиджу поруч і нічого не помічаю. Це її помилка. Адже япомічаю все. Це почалося з дрібниць, з інтонацій, пауз і того, як вона відводить погляд, коли говорить про щось незначне. Її голос стає іншим, коли вона думає, що її не чують. Сьогодні ввечері матір Лоліти говорила по телефону. Сакура не пішла далеко, натомість попрямувала в іншу кімнату. Двері залишила напіввідчиненими. Вона завжди так робить, наче цього достатньо. Я не рухався, а просто слухав.
- Так… - Її голос звучав тихіше, ніж зазвичай. - Я теж скучила.
Потім кохана витримала паузу. Було відчутно, що Сакура усміхається. Я заплющив очі.
- Ні, сьогодні не можу… - Вона трохи знизила тон. - У мене… гості.
Гості. Дуже цікаво.
- Завтра? Можливо…
Я трохи нахилив голову.
- Подзвони мені пізніше, добре?
Матір Лоліти легко засміялася. Так само легко, як і сміялася зі мною. Я поволі відкрив очі. І тоді почув її кроки. Сакура повернулася. Я зробив вигляд, що нічого не чув. Вона навіть не подивилася на мене. Проте я знав, що це теж було показово. Я залишився сидіти, але мої думки вже починали складатися. Це точно не раптове відкриття, радше підтвердження. Я не просто підозрював.
Тепер я знав. Тому встав і повільно підійшов до вікна. Зовні виявилося темно і тихо. Так само, як і в мені.
Це цікаво. Дуже цікаво.
Вона щось приховує, і я це відчуваю. Це… змінює все. Я провів рукою по підвіконню. Моя долоня торкнулася холодної поверхні, чітко, як і самі думки. Сакура думає, що може контролювати ситуацію. Вона досі гадає, що може грати в цю гру. Я ледь помітно усміхнувся. Це завжди виглядало однаково. Спочатку - увага. Потім - довіра. Далі - звичка. А тоді… Станеться те, що зрештою вже давно має статися. Я відвернувся від вікна й повільно пройшовся кімнатою. Я вже бачив це не один раз. Сценарії змінюются, а люди - ні. Вона не особлива, а просто ще одна моя жертва. Я зупинився. Цікаво, як довго вона думає приховувати від мене свої стосунки з іншими чоловіками. Коли матір Лоліти врешті зрозуміє, хто я такий, буде вже запізно. Я заплющив очі на секунду та дозволив думкам в голові сформулюватися  чіткіше. Я не стану поспішати. Поспіх - це завжди помилка. Мені потрібно лише дивитися, спостерігати і переконатися. Деталі завжди дуже важливі. Мені пригадався її голос, той, що по телефону. Він був іншим, теплішим і легшим. Він точно не для мене. Втім, це ажніяк не змінювало ситуацію, тому я відкрив очі та посміхнувся. Все стає зрозумілим, коли дивишся уважно. Тепер питання залишалося тільки в одному: коли і як. Я підійшов до столу і провів пальцями по його краю. Пальці наткнулися на рівну лінію, чітку, як моє рішення. Я вже знаю, що буде далі, залишилося лишень дочекатися правильного моменту і не помилитися. Я не люблю помилятися й ніколи цього не любив. Мій слух знову вловив її тихі кроки. Сакура повернулася до кімнати спокійна, наче нічого й не сталося. Я подивився на неї, і вона посміхнулася. Тоді я відповів їй тим самим. Матір Лоліти не помітила ніякої відмінності, хоча вона вже була. І тепер ця різниця не зникне. Я буду дивитися, слухати і збирати до тих пір, поки все не стане абсолютно ясним. А потім… Все швидко закінчиться. Саме так, як і має бути.