1

— Друже, виручи, ну будь ласка.
— Ти смішний, бро? Якщо хтось побачить, як я розвожу піцу…
— Та один раз! — благав він. — Ти ж розумієш, у мене випав такий шанс. Єдиний у житті.
— Ага, радий за тебе. Тільки щось у тебе ті «єдині шанси»  через день, — чоловік плавно повернув кермо праворуч, додаючи обертів. Стрілка спідометра поповзла вгору. Він любив тиснути на газ уночі, сьогодні не виняток.
— І коли ти вже наберешся розуму? — потягнувся за сигаретою. — Твоя мама давно перестала рахувати твоїх пасій.
Чорна BMW X7 вискочила на зустрічну смугу, легко обганяючи «черепах», які купили права, але так і не навчилися їздити. У його планах на сьогодні було зовсім інше, точно не  розв’язувати проблеми брата. Цей засранець часто користувався його добротою. А сьогодні погоджуватися на чергове прохання цього бовдура  зовсім не хотілося.
Сьогодні в готелі на нього чекало тепле, пружне тіло, зростом сто сімдесят п’ять сантиметрів.
 То звичайна справа,що втомлений водій стиснув кермо міцніше й зосередився на дорозі.

— То ти зі мною чи ні? — брат знову заговорив, порушуючи тишу.
— Я вихідний, — коротко відповів Алекс.
— І що? Ну я ж маю  право на слабкість? Благаю.
— У тебе це не слабкість. Це хронічна дурість.
Водій пирхнув і відкинувся на сидінні.
— Ти колись умів бути нормальним?
— Колись я умів не встрявати в проблеми. Ти — ні.
Машина ковзала нічною дорогою, мов хижак, а  чоловік уважно стежив за дзеркалами. Звичка.
— Ну серйозно, — знову почав хлопець. — Мені просто треба підстраховка. Пів години.
— У тебе ніколи не буває «пів години».
— Ти перебільшуєш.
Запала тиша. Лише двигун і шурхіт шин.
— Ти змінився, — тихіше мовив брат. — Раніше ти був… простішим.
— Раніше я не знав, скільки коштує одна помилка, допомагаючи тобі.
Він знову натиснув на газ, збільшуючи висоту стрілки.

Брат посміхнувся, але в усмішці було більше нервів, ніж гумору.
— І які шанси?
— Якщо я погоджусь, погані.
— А якщо ні?
— Ти все одно щось утнеш.

— Ти мені брат чи ні? Ну будь ласочка?
Він видихнув крізь зуби.
— Чорт з тобою. Один раз. Але ти робиш рівно те, що я скажу.
— Клянуся!
— Не клянися. Просто слухай.
Він звернув з траси, навіть не пригальмувавши.
Вихідний офіційно закінчився.

У салоні тонованого автомобіля Алекс затягнувся цигаркою і  випустив дим у відкрите вікно, думаючи про розрядку. Думав про ... Нехай не справжні, але диявольськи красиві сідниці й груди… Від самої думки фантазія розігралася так, що штани натягло до хрускоту. А її довгі, стрункі ноги… ммм…
Він хотів цю жінку. Але не більше ніж розвагу. Вона могла дати йому потрібний виплеск  у зручний час і в зручному місці. Без напруги для мозку. І, що найголовніше, без жодних зобов’язань.
Алекс усміхнувся з легкою, майже брезгливою ухмилкою, згадуючи їхнє знайомство. Варто було йому переступити поріг маєтку напищеного старого, який найняв його, як він одразу звернув увагу на тонкі ноги його дружини.
Хм… охороняти багатія і спати з його дружиною, задоволення подвійне. І ще й отримувати за це подвійний куш.
 Цей раз, останній, Алекс відмовляв босу разів десять від нової пропозиції прислужити вартовим. Діло було небезпечне. Але гонорар був надто вражаючим, щоб відмовитися в одинадцятий.
Хоча працювати на цього мафіозі виявилося зовсім не так просто, як здавалося на перший погляд…Втомлююча робота. Він дозволяв собі вихідний лише раз на тиждень для перезавантаження і той накрився.
— Алекс, це серйозно, — почав брат. — Я закохався… до космосу і назад. І якщо я запізнюсь хоч на секунду… А з цим проклятим замовленням так і виходить! Чорт забирай, я не зловлю цю рибку у свої мережі, розумієш? Я відчуваю, що вона та сама, хто мені потрібен.
— Так, так, розумію, — скептично хмикнув Алекс. — Але мене теж чекає гаряча ніч сьогодні, чекала...після шести важких днів, якщо що… 
Алекс хотів запалити ще третю цигарку, але подивився на панель спідометра. Він любив свою чорну «дівчинку» , особливо натуральний запах шкіри салону. Цей салон завжди був його маленькою фортецею спокою серед хаосу. Ідеально чистий, вилизаний до блиску. Педант? Ні. Швидше, установка і правила. Берегти те, що тобі дороге.
Ця машина є частиною минулого життя, яке Алекс так і не зміг відпустити.
Спираючись однією рукою на край відчиненого вікна, ледь торкаючись пальцями підборіддя, другою він плавно повертав кермо ліворуч. У цей момент чоловік глянув на небо, ніч сьогодні буде надто темною, жодної зірки.
Його впевненість і легкість рухів видавали роки наполегливої підготовки та практики. Так, Алекс був виснажений і хотів лише одного: зняти клятий бронежилет і чорний робочий костюм. Переодягнутися в улюблений спортивний, випустити пару… А потім проспати цілу добу у своїй  квартирі.

 — Я вже скинув адресу і чекаю твоєї допомоги. А взамін… я прибиратиму в тебе квартиру, приноситиму продукти цілий тиждень твоїх вихідних. Навіть навідаюся до бабусі-злюки в пансіонат!
Чорт би побрав цього засранця Рому…

— Ну якщо так?! То чорт із тобою. Але ти мій боржник, і цим ти не відбудешся.
— Так, так! Мій незамінний друже, усе, що скажеш!
— Хм… Невже вона й справді того варта?
— Так! Так! Звісно! Дякую тобі, дякую, мій рятівнику. Я знав, що ти мене любиш.
— Давай без телячих ніжностей. П’ять хвилин, і тримай руку витягнутою. І так! Щоб у двох пакетах. Якщо смердітиме, моя машина тебе переїде.
Алекс натиснув червону кнопку завершення виклику на дисплеї. За п’ять хвилин він уже змінив маршрут.
Видихаючи втому, чоловік  вдихнув  осінній протяг. Запах опалого листя й назріваючого дощу — саме те, що потрібно для міцного сну.
— Привіт, крихітко, — його голос звучав рівно. — Сьогодні відбій.
— Але, Алекс, я чекаю тебе вже годину… і без нічого, — образливо нявкнула Віка, мов роздратована кішка. 
Він не дослухав фразу до кінця. Просто заплющив очі на мить.
— Іншим разом, Віко. Сьогодні я не в ресурсі.
— Ти ж обіцяв…
— Я знаю.