Розділ 17

Розділ 17

Моя крихітка давно і міцно спала, тому я вислизнула з дитячої і спустилася на кухню. 

Дивно чи ні, але після тієї жахливої ночі без електрики в усьому будинку ночами горіло слабке світло. І навіть якби я хотіла розчулитися вчинком Войтенка, то забороняла собі.

Натомість щодня нагадувала, хто я в його домі. Няня. Прислуга! Тож геть поганим фантазіям.

Апетиту не було, але й сну теж! Я довго стояла перед відчиненим холодильником, розглядала його вміст, але зрештою закрила і просто налила собі води.

Почувши тихі кроки за спиною, напружилася. Адже крім Влада нікому ось так підкрадатися до мене. Олексій би відпустив якийсь безневинний жарт, а економка поверталася додому на ніч. І якщо в будинку немає привидів, то...

Я натягнулася, немов струна, коли ззаду мене обпалило жаром від чоловічого тіла.

Влад виставив руки з боків від мого тіла й вперся долонями в стільницю. Нахилився настільки низько, що його дихання залоскотало мені шкіру на обличчі. Я, чорт забирай, потрапила в його пастку... Але ж цілий тиждень мені вдавалося тримати дистанцію! 

- Ну і що ти тут робиш?

- Воду п'ю, - ляпнула на його явну насмішку.

Я спробувала відійти, але Влад не дав мені можливості. Ми так і стояли в недозволеній близькості, від чого серце безвихідно стискалося в грудях.

- Що з тобою останнім часом? - прошепотів мені на вухо, чим викликав тайфун мурашок по тілу. - Тікаєш від мене щоразу і ховаєшся, ніби я можу заразити тебе невиліковною хворобою.

Не збиралася піддаватися на терпко-солодкий шепіт, тому поспішила нагадати:

- Я всього лише няня, Владиславе Вікторовичу. Не бачу сенсу нам контактувати понад належне.

Мої слова прозвучали твердо, але голос здригнувся на останніх словах. Влад не відступав, навпаки, його губи ще ближче наблизилися до мого вуха, і тепле дихання обпалило шкіру.

- Не бачиш сенсу? - голос став нижчим, але в ньому прослизнув сталевий відтінок. - А я бачу.

Чоловік притулився щільніше, а я відчула, як груди здавив моторошний страх, змішаний із чимось іншим... тим, що не хотіла визнавати.

Влад раптом різко розвернув мене до себе обличчям, а я вперто відвела погляд убік. Але він не збирався так просто здаватися. Нахилився нижче, і його ніс злегка торкнувся моєї щоки. Ледь відчутний, майже невинний жест... Я збиралася з духом щось сказати, вколоти, прогнати це дивне тремтіння по всьому тілу, але не встигла. Тільки-но відкрила рота, як Влад спіймав мій рух і його губи вміло зупинили потік слів.

А потім...

Ривок на себе... і тілом пройшовся запаморочливий сплеск відчуттів, від яких я завмерла на секунду.  Стогін мимоволі зірвався з губ, і Влад став наполегливішим, чим змітав геть усі заборони.

Руки опустилися нижче, обхопили мене за талію і притягли ближче, ніби не залишилося ні кордонів, ні правил, нічого.

Я повинна була відсторонитися.

Повинна була...

Тіло не слухалося, воно палало вогнем від пристрасті, яку в мені за секунду розпалив чоловік. Та все ж, коли пестощі стали відвертішими, а руки неминуче поповзли під тонку тканину топа, я схаменулася.

Не знайшла кращого рішення: різко вкусила Войтенка за губу й одразу відскочила від нього.

Влад проморгався, а потім сфокусував на мені погляд. Щось небезпечне хлюпалося в зіниці, те, що могло зруйнувати все моє життя за одним лише клацанням пальців.

- Навіщо ви зі мною граєтеся? - тихо прошепотіла і зрозуміла, що по щоці повільно поповзла колюча сльозинка. - Це весело? Вам нудно? Або... - чоловік не дав закінчити:

- Я граюся?! - вибухнув він гнівом. - Це я маю питати, які ігри ви з сестрою затіяли. Що б це не було, Ангеліно, краще припинити негайно. Тобі явно не сподобається те, що я з вами зроблю в підсумку.

Затремтіла від дивної погрози, і колючий мороз мурашками потягнувся по шкірі.

Скільки б я не намагалася вдивлятися в очі Войтенка, там не було відповіді. А питати здавалося геть безглуздою затією. Відчуття, ніби ми з ним говорили різними мовами і намагалися перекладати речення в поганому перекладачеві.

Влад, не дочекавшись моєї відповіді, розвернувся і пішов. А я... мене ніби до підлоги приклеїли. Довго стояла, без думок чи іншого. Ніби чекала, що будь-якої миті чоловік повернеться і порозуміється зі мною. Або продовжить лаятися.

Влада не було і стало зрозуміло, що залишатися на тому ж місці нерозумно. Піднявшись, я підкралася до дверей у кімнату Войтенка, прислухалася. Навіщо? Не змогла відповісти на запитання. Як і не наважилася постукати. Цікавість тліла всередині непогашеним багаттям, але страх спритно залив його крижаною водою.

Якщо я продовжу з'ясовувати правду, то чи не опинюся завтра за воротами будинку? Так скоро я не була готова розстатися з Алісою. Тому пішла в дитячу і, сівши біля ліжечка Лисички, тихо схлипнула.

Думок хоч і не було, але мене не покидало погане відчуття від того, що Влад у погрозі згадав Риту.

Адже я раніше вже замислювалася, що не сходилася описана нею картинка з реальністю. Так хто кому погрожував у підсумку?

Я хоч зараз могла піти і запитати про це у Войтенка напряму. Але злякалася. Тому що не захотіла руйнувати улюблений образ сестри у себе в пам'яті. Хай там як, вона старалася заради мене. Заради себе і нашого майбутнього.

- Рита... - тихо вигукнула я крізь сльози, - та що за хаос ти залишила після себе?

Напевно, Лисичка крізь сон відчула мій поганий настрій, бо теж захникала, і я одразу почала гойдати її прямо в ліжечку. І, поки тихо наспівувала мелодію, виразно відчула на собі пронизливий погляд.

Але вперто робила вигляд, що не помічаю Влада. Залишила йому можливість нишком «підглянути» за мною.

***

Більше ми не контактували. З того для Влад немов і сам не бажав спілкування, бо практично навіть не вітався. Що явно тішило Оксану.

Ця жінка стала надто, на мою думку, частим гостем у домі Войтенка. Але хто я така, щоб заперечувати чи обурюватися?