Розділ 16

Розділ 16

Ми б із Юрою одружилися? Чи я б ридала в подушку, звинувачуючи і себе, і Войтенка? Не могла точно відповісти на своє запитання. Але на думці про нареченого серце болісно стиснулося в грудях, від чого біль хвилею вдарив по нутрощах.

Юра - менеджер у магазині техніки із середньою зарплатою. Наші соціальні статуси ідеально підходять один одному.  Обидва з бідних сімей, у нього тільки мама, з якою в мене чудові стосунки. У мене на той момент усе ще була Рита і я не почувалася самотньою сиротою. Ми з сестрою трималися одне одного, хоча наші погляди на життя кардинально відрізнялися. Я не розуміла і не приймала її спосіб життя, але Рита, як і раніше, залишалася моєю сестрою. Була мені опорою і підтримкою! Була... Не варто цього забувати.

За глибокою задумливістю я проґавила момент, коли в будинку з'явилися голоси. Зате їх почула Аліска. Вона з радісним криком поповзла прямісінько до батька, ну і я з широченною посмішкою потягнулася за своєю улюбленою «черепашкою».

- Скоро ти перестанеш бути черепашкою і побіжиш ніжками, - мило проворкувала я їй і, коли підняла погляд, то зустрілася очима з елегантною жінкою, вона стояла за кілька кроків від мене. Тримала в руках паперовий стаканчик із кавою і мала такий вигляд, ніби зійшла з обкладинки модного журналу. Висока, струнка, з тонкими зап'ястями, на яких красувалися золоті браслети. Волосся кольору білого шоколаду спадало м'якими хвилями, підкреслюючи аристократичні вилиці. Погляд - глибокий, чіпкий, з легкою тінню втоми чи, може, нудьги. Губи ледь торкнулася напівпосмішка, і я не одразу зрозуміла, чи була вона доброзичливою, чи глузливою.

Може, на вигляд блондинка і здавалася молодою, але за шаром косметики крилася жінка, трохи молодша за Влада. Лише на кілька років.

Я не хотіла на неї витріщатися, тому спішно зосередилася на Алісі. А її миттєво підняв з підлоги Влад і притиснув до себе.

Але я все ще відчувала на собі погляд незнайомки. Як і побоювалася, що кава зі стаканчика могла опинитися раптом у мене на голові...

- Це... хто? - білявка зміряла поглядом спочатку мене, а потім із німим шоком втупилася на Лисичку.

- Моя донька - Аліса, - Войтенко посміхнувся доньці й додав: - а це її няня - Ангеліна.

- Владе, нас не було всього три місяці! - обурилася жінка, і в її очах яскраво спалахнуло нерозуміння.

- Оксано, не гарячкуй. Я не хочу вислуховувати по другому колу безліч претензій. Мені нотацій матері вистачило.

Нотацій матері? Боже, чи розповів він їй про онуку, яка раптово з'явилася?

- Не гарячкуй? - Оксана фиркнула.

Відставила свій стаканчик на журнальний столик і схрестила руки на грудях.

А потім зробила крок до мене і подивилася в очі так, немов навмисно вдавлювала в землю поглядом.

- Отже, няня? А ти чи не занадто тут влаштувалася?

Натякала на мій зовнішній вигляд? Я одягла шортики й топ, бо й без того була спека надворі плюс тридцять, куди ще вдягати на себе більше одягу? Лисичка он взагалі тільки в памперсі!

Хоча тон жінки й був нудотно-солодким, але в очах виблискувало невдоволення. Я відчула, як у мені піднімається хвиля роздратування, але змусила себе тримати обличчя. Я в цьому будинку ніхто і Влад точно не стане на мій бік. А блондинка явно та сама близька подруга, про яку згадував Олексій вранці.

- Я просто доглядаю за дитиною, - відповіла рівно, не даючи себе зачепити.

- О, як скромно, - хмикнула Оксана, похитавши головою. - Цікаво, в якій агенції схвалюють такий дрес-код? Чому відразу не в спідній білизні?! І скільки тобі років, нянько? Звідки в тебе може взятися досвід?!

О, як її знатно зачепило! Адже не про виховання дитини Оксана стурбована насамперед.

- Владе, ти хоч перевірив її перед тим, як підпустити до себе? І, ще питання, чи реально ось це, - кивок на Алісу, - твоя донька.

- Оксано, досить, - голос Влада став твердим, у ньому прорізалися крижані нотки. - Ангеліна не просто няня, - він замовк, бо Лисичка захникала.

Клянуся, через тривалу паузу білявка ледь не зварилася у власному соку. Вона все пуляла в мене погляди, якими обіцяла аж ніяк не швидку смерть...

- Не просто няня, а хто ж тоді? - дошкульно нагадала жінка, примруживши очі.

Войтенко підняв підборіддя і закінчив думку:

- Аліса - її племінниця. Вважаю, що Ангеліна краща за будь-яку няню. Тим паче що Ліна і так дбала про Лисичку з народження.

Очі блондинки спалахнули, наповнилися цілим штормом емоцій. Злість у них була особливо гострою, майже фізично відчутною, ніби електричний розряд у повітрі перед грозою. Червона лампочка небезпеки блимала в її погляді так наполегливо, що в мене по шкірі побігли мурашки.

- Ти занадто легковажний! - вона вся задзвеніла від роздратування. - Ти хоч упевнений, що це твоя дитина?!

- Упевнений, - жорстко відрізав Влад, навіть не моргнувши.

Він передав мені Алісу, розвернувся і пішов у кабінет. Оксана явно розривалася між бажанням вчепитися мені у волосся і необхідністю переконати Влада у своїй «теорії змови». У підсумку, кинувши в мене нищівний погляд, вибрала друге.

Вона практично зірвалася з місця, увірвалася в кабінет і з гуркотом зачинила за собою двері.

А в мені в цей момент прокинулося щось гірше, ніж страх - жіноча цікавість. Вона була майже болючою, тому я підкралася до дверей, затамувала подих і припала вухом до дерева. Хоча й без цього чула їхню розмову, адже вони кричали.

- Владе, ти при своєму розумі?! - Оксана звучала так, ніби її світ руйнувався. - Яка ще донька?! Як ти взагалі дізнався про неї?! Ти не думаєш, що це пастка, хитрий і добре продуманий план?!

- Оксано, я ж не ідіот, - здавалося, що його терпіння вже тріщало по швах. - Чи ти мене перший день знаєш?

- Ні, але... - її голос здригнувся. - Але чому саме зараз?!

- А коли треба було?! Через вісімнадцять років?! - вибухнув Влад.