Розділ 15

Розділ 15

Дівчина замовкла, бо по щоці скотилася сльозинка і Влад сам стер її пальцями. Хоча не хотів проявляти жодної ніжності. Але...

Розповідь Ангеліни мала логіку. Влад не дав Риті вдруге грошей і відмовив у одруженні. Він засумнівався, чи була дитина насправді. А пізніше, коли нахаба знову з'явилася з новими вимогами, то запропонував зробити тест ДНК. Але дівиця потім раптово зникла. Хоча, як він пам'ятав, Рита не була проти тесту. Але чому ж тоді передумала? Ну і в кого тепер спитати? Ліна, здається, не була в курсі планів сестри. Бо Рита б свого не проґавила, і Аліса реально могла стати її щасливим квитком у розкішне життя. Але що ж пішло не так? Йому до свербіння по всьому тілу хотілося дізнатися причину! І вперше за весь час він відчайдушно забажав, щоб шантажистка залишилася живою!

- А ти... - він не знав, як запитати, але й промовчати не зміг: - Бачила на власні очі Риту в... ну... - Ліна зрозуміла:

- Ні, не бачила.

- Тоді як ти можеш бути впевнена, що твоя сестра загинула?

- А навіщо їй розігрувати власну смерть? - дівчина подивилася на нього, як на хворого.

Влад не став говорити, чому так подумав. Чи побоявся, чи все ще не вірив їй до кінця. Просто знизав плечима.

І з огляду на все нею сказане раніше, зрозумів, до чого було запитання про ймовірну дружину Влада.

- Єдиний спосіб для тебе стати законною матір'ю Аліси - це вийти за мене заміж.

Його фраза так і залишилася підвішеною в повітрі, тому що Ангеліна нічого не відповіла. Тупо промовчала! Не те, щоб він реально чекав відповіді, тим паче різкої згоди, адже він не робив їй пропозицію. Але тиша стала знущальним сюрпризом.

І лише через довгий час очікування, Ліна тихо заговорила:

- Хоча б не забувай, що я її тітка, а не стороння людина. І якщо буде можливість, то хотіла б у майбутньому й надалі бачитися з Лисичкою.

Він промовчав, але кивнув. Ангеліну, судячи з усього, влаштувала нечітка відповідь, тому що дівчина повністю сперлася на стіну і незабаром, здається, заснула.

Нарікаючи на дивну дівчину, на себе, на кляту ніжність, Влад підсів ближче й акуратно поклав голову Ліни собі на плече. Вона справді спала, бо голова здавалася чавунною, але Войтенко не заперечував.

Сну не було, адже голова забилася безліччю думок і йому було, над чим подумати.

***

Я розплющила очі якраз у той момент, коли двері в кімнату відчинилися. Через сонний серпанок не одразу зрозуміла, що відбувається. Але коли зустрілася з іронічним поглядом Олексія...

То різко прибрала голову з плеча Влада, але як виплутатися з його залізних обіймів? Як ми вмудрилися заснути сидячи на підлозі в такій нехитрій позі, чорт забирай?!

- Не хотілося б мені переривати цей... - Олексій почав малювати пальцями обох рук у повітрі уявне коло, ніби намагався придумати назву тому, що побачив.

Я б теж хотіла придумати виправдання, але його не було. Сказати, що чоловік не так усе зрозумів? Це прозвучить ще більш двозначно, ніж уже є!

- Ми просто... - прохрипіла я, але замовкла.

Чому раптом у пам'яті промайнула вчорашня фраза Влада про весілля? Навіщо він, узагалі, її ляпнув? Ніби реально розглядав варіант одружитися зі мною. Ну маячня ж!

Олексій жорстко обірвав мої думки, адже вони повільно починали повертати мене до пристрасного нічного поцілунку.

- Владиславе Вікторовичу!

Влад неохоче пробурчав щось і, нарешті, прибрав від мене руки. Застогнав від незручного положення і тільки через кілька хвилин остаточно прокинувся.

- Чого приперся? - буркнув на помічника, а Олексій закотив очі.

- Приперся нагадати, що нам пора в аеропорт.

- Який аеропорт? - Влад різко протер очі долонями і, мабуть, згадав: - Чорт, це вже сьогодні, чи що?

- Так. І якщо ви не хочете запізнитися, то раджу поквапитися. Ваша мати не любить, коли її змушують чекати.

Я так сильно напружилася, що відчула біль у м'язах спини. Його... матір? Ну, логічно, що в чоловіка є батьки. І напевно багато інших родичів. Але якось я не була готова зіткнутися ще хоч із кимось із родини Войтенків.

- Їх цілий натовп повертається, навіщо я там ще?   

Замість відповіді, Олексій знизав плечима. Багато людей? Усі родичі? Боже, скажи, що вони живуть не тут...

Чи то мої думки були надто очевидними, чи то я бовкнула в голос, але Влад мене заспокоїв:

- Чого ти так напружилася, моя мати живе окремо.

Замість відповіді просто випалила нечітке «угу». Аліса прокинулася і вже смикала за прути ліжечка ручками, натякаючи, що її терпіння закінчується.

Коли я витягнула дитину з ліжечка, то Войтенко піднявся. Відчувала його пильний погляд на мені, але вважала за краще зосередитися на Алісі. Так було простіше. Тому що, чорт забирай, навіть через стільки часу губи пекло від нашого нічного поцілунку. Ніби Влад тавро на них поставив.

Ну, як? Чому все до цього дійшло? Розмова між нами була максимально дивною і напруженою. І останнє, чого я очікувала, - так це поцілунку, який геть вибив мене з колії.

Та й зрозуміти не могла, чому Войтенка аж настільки розлютило питання про його особисте життя. Адже чоловік за секунду перетворився на холодну брилу. На цинічного і жорсткого мужика. І ще за кілька секунд - на пристрасного й палючого до мурашок по шкірі. Та як мені його зрозуміти?!

Але тішило те, що я поставила крапку. Буде у Лисички мачуха чи ні, Войтенко пообіцяв, що дозволить мені бачиться з малятком. На таких умовах я могла протриматися.

Юра мав рацію - не потрібно прив'язуватися, адже рано чи пізно з мене знімуть рожеві окуляри, і доведеться якось вчитися жити заново. Без Аліси. 

Напевно, втомившись чогось чекати, Влад важкою ходою вийшов із кімнати. А потім так люто грюкнув дверима у свою спальню, що ми з Олексієм здригнулися.

Оскільки повисло дивне мовчання, я вирішила уточнити: