Розділ 14

Розділ 14

Ліна тихо зітхнула, гарячково, немов робила глибокий вдих після довгого занурення у воду. Влад відчував, як напруга поступово зникала, дихання ставало рівнішим. Крихітка вже не так сильно тремтіла, а пальці більше не втискалися в нього до болю.

- Дякую, - вона трохи відсторонилася, але не до кінця.

Войтенко м'яко посміхнувся, хоча Ліна й не могла цього бачити. Залишив без відповіді, йому тупо нічого було сказати.

Ангеліна знову глибоко вдихнула, ніби вбирала в себе його тепло і спокій, дозволила собі розслабитися в його обіймах.

Момент, коли Ліна повністю прийшла до тями, він відчув гостро. Більше не тремтіла і дихала рівно, спокійно. Ось тільки випускати дівчину з обіймів Влад не поспішав.

- То ти боїшся темряви? - він усміхнувся, а Ліна важко зітхнула.

- Ну, трошки, - зніяковіло відповіла, що здалося йому вкрай милим.

- Трошки, - повторив він із гумором, і вони обидва тихо розсміялися.

- Я зазвичай сплю з нічником. Не очікувала, що світло вимкнуть і я прокинуся в суцільній темряві, - пояснила вона на видиху.

Принаймні Влад тішився, що Ангеліна заспокоїлася. Йому б встати і піти, але ноги все ще не приймали команд. Та й світла немає, це може тривати аж до ранку, про що й поспішив сказати:

- Імовірно, світла не буде до ранку, тож...

Ось тепер Ліна знову напружено вчепилася йому в руку, Влад усміхнувся з підступністю Диявола. Гріх гратися на чужих страхах, але що поробиш.

- Ми можемо поговорити, - запропонував він, бо Ангеліна знову стала напружуватися.

Не подобалася йому дивна поведінка дівчини. Чи мало місце тут бути щось більше, ніж просто побоювання темряви? Може, дитяча травма? Але хто ж йому розповість такі подробиці...

- Поговорити? Але вам, напевно, потрібно спати і... - Ліна засумнівалася.

Стиснулася і спробувала вивільнитися з його обіймів, але Влад сильніше припер дівчину до своїх грудей, аж до судомного видиху Ангеліни.

- Тоді мені доведеться спати тут, із тобою.

Ліна завмерла після його гучної заяви. Вдавилася повітрям і нервово закашлялася. Довелося поплескати фантазерку по спині. Хоча, він би залюбки вклав її в ліжко і...

Струснувши головою, зупинив непотрібну фантазію. Щось, однозначно, пробігло між ними днями. Якась іскра. І питання часу, як скоро вона спалахне полум'ям.

Влад тієї ночі на кухні хотів поговорити про те, що почув у лікарняній палаті, але чому розмова раптом набрала зовсім інших обертів? Ліна весь час тільки й робила, що дякувала йому, і Влад почав розкисати. Як справа дійшла практично до поцілунку і як він вчасно зупинився, - досі зрозуміти не міг. 

Що довше вони перебували під одним дахом, то сильніше зростав інтерес до Ангеліни. Зупинити який, все одно, що намагатися зупинити поїзд на повній швидкості.

- Владиславе Вікторовичу, я можу дещо спитати?

- Влад, - виправив її. - Давай.

Він напружився, бо напружилася і Ліна. Щось мучило її, і явно з того самого дня виписки. Цей наречений... Юра! Пацан діяв Войтенку на нерви! І, здавалося, збивав Ангеліну з пантелику.

- Ви... ти... просто Лисичка і...

- Початок цікавий, - він засміявся, просто щоб хоч трохи внести розслабленості між ними.

Ліна нервувала: вона сама не зрозуміла, що стиснула пальці в нього на сорочці настільки сильно, що вже мацала його за груди, а не за тканину. Але Влад уперто мовчав.

Дівчина вагалася якийсь час, а потім раптом випросталася і підвелася. Явно вдивилася йому в обличчя, але що могла в ньому побачити? І запитала просто в лоб:

- У тебе є дівчина?

Він від несподіванки подавився повітрям, закашлявся. Через його реакцію Ліна одразу закрилася: опустила голову і повернулася на колишнє місце. Тільки тепер сіла з дистанцією між ними.

Так багато думок промайнуло в нього в голові, що не розумів, за яку вхопитися. Одне здавалося логічним: невже спектакль? І Влад повівся на нього, як останній ідіот!

- Немає, - вигукнув жорстко, і Ліна в знущання додала пороху в бочку:

- А наречена?

Войтенко до болю стиснув щелепу. Він би хотів заспокоїтися, перш ніж відповісти, але не зміг стримати в собі лють:

- А в чому справа? До чого допит?  

Влад схопив Ліну за руку і смикнув на себе. Адже вона дедалі більше стала відсторонюватися. Ну, ні! Досить гратися з ним! Сьогодні все й закінчиться.

Оскільки дівчина мовчала, він сильніше стиснув пальці в неї на руці аж до болісного писку. Ну і плювати! Якщо ці дурні сестри вирішили, що Владом можна маніпулювати, як звірком із цирку, то в нього для них погані новини.

- Що, язик проковтнула чи спішно придумуєш новий сценарій? - виплюнув він, і вже зібрався грубо відштовхнути нахабу, але вона раптом вибухнула.

Сама, гаряча і зухвала, вислизнула із захоплення, а потім пальцями обох рук вчепилася в комір його сорочки. Стиснула тканину, потягнула на себе - і він, чортихаючись на свою слабкість, схилився вперед.

- Мені страшно! - майже вигукнула вона, а дихання обпекло його губи.

Влад завмер і проковтнув суху грудку. Чорт забирай цю дівчину!

- Я боюся, що в один прекрасний момент ти приведеш у дім жінку. Ту, яка потім стане матір'ю моєї Лисички. Так, я знаю, на що погоджувалася... бути просто нянею, але, Владе, я...

Його терпець увірвався.

Розум, чортів зрадник, знав, що так робити не можна. Але бажання виявилося сильнішим. Влад в одну мить опинився ближче, пальці ковзнули по спині Ліни, а губи безжально зупинили зізнання, придушили протест і випили її слова разом із диханням.

Поцілунок вийшов жорстким, вимогливим, майже покаранням. А потім... Потім він пропав.

Крихітка не відскочила, не спробувала вирватися. Не пручалася. Навпаки - притулилася ще сильніше, немов без його дотику не могла дихати.

І Влад зрозумів - вони обоє приречені. Він цілував відчайдушно, на піку нервового перенапруження і відчував, як дівчина тремтить у його руках. Ніжно. Зворушливо. Ніби він цілий всесвіт.