Розділ 13

Розділ 13

Та ніч і дивна розмова довго не виходила в мене з голови. Як я не намагалася «відпустити» ситуацію, вона знову і знову знущально поверталася до мене.

Та й часом помічала, як Войтенко непомітно кидав на мене погляди. Запитальні, загадкові й до неймовірного теплі. Часом злі й відчужені. Але все ж...

Здавалося, що нас двох хвилювала та незавершена сцена на кухні. Але ні я, ні він, не наважувалися знову про неї заїкнутися. Ми обмежувалися короткими привітаннями і незначними фразами.

Поки я думала про все це, проґавила момент, коли від мене нахабно вислизнула Аліса. Ми гралися з нею у вітальні на килимку, і я вперше за дев'ять місяців випустила її з поля зору!

Мене ніби струмом пронизало: схопилася на ноги і насамперед побігла до сходів.

Серце калатало від страху як ненормальне, але моя невгамовна лише встигла доповзти до них. Одразу ж підхопила хуліганку, Аліса на знак протесту заричала мені на вухо.

- Ти, маленьке жабенятко, хочеш, щоб я отримала серцевий напад у молодості? - пожурила її солодким голосом і чмокнула в щічку.

Аліса завмерла на секунду, а потім теж причмокнула, повністю скопіювавши мій звук і рух губ.

Оскільки я вважала милим усе, що б вона не робила, то з усмішкою повторила: чмокнула її в пухку щічку і Лисичка «цьомнула» повітря у відповідь.

Може, я була надто емоційною і щасливою, тому з малятком на руках зайшла в кабінет до Войтенка. Уже знала: якщо двері відчинені, то чоловік не дуже зайнятий.

- Владе, дивись! - у голосі все ще дзвеніли нотки задоволення.

Я перевернула до нього обличчям Алісу і поцілувала її в щічку. Лисичка теж причмокнула губками і радісно задригала ніжками, поки дивилася на Войтенка.

Він підняв на мене важкий, незадоволений погляд, немов я щойно увірвалася в операційну посеред надскладної хірургічної операції.

- Що? - скрипучий голос розрізав повітря, і від цього Аліса на секунду застигла, але потім знову заплескала ручками, не звернувши уваги на напругу в кабінеті.

- Владе, ти тільки подивися, яка вона мила! - я хотіла повторити, але його темний погляд зупинив.

- Я зайнятий! - чоловік відкинувся в кріслі і з явним роздратуванням потер перенісся. - А ти прийшла до мене з цим?

Я прикусила язик і відчула, як радість стрімко зникає.

- Це зайняло всього три секунди, - видихнула, намагаючись стримати розчарування.

- Наступного разу не турбуй мене через такі дрібниці, - буркнув він і знову переключився на екран ноутбука.

Чим дав зрозуміти, що розмову закінчено. Аліса нічого не розуміла. Вона продовжувала посміхатися йому, бо Влад їй подобався.

- Вибач... те, Владиславе Вікторовичу.

Я розвернулася і, щільно притиснувши Алісу до себе, вийшла з кабінету. Зачинила за собою двері, щоб не обманюватися більше.

Отже, всі ті погляди я собі вигадала? Напевно, так і є. От дурна! Зате злетіли рожеві окуляри, і похмура реальність знову повністю накрила мою тендітну фігуру.

Більше я не перетиналася з Войтенком, намагалася зайвий раз не турбувати його ще більше.

Увечері, як зазвичай, я заколисала Алісу і, увімкнувши для себе нічник, вляглася на диван. Швидко заснула.

Не чекала жодного підступу, але, прокинувшись різко посеред ночі, відчула, як тілом пройшовся крижаний холод. Темрява згустилася навколо, щільна, майже відчутна, і одразу стиснула груди, не даючи вдихнути на повні груди. Горло стиснуло спазмом, а серце з силою вдарилося об ребра, гучною луною відбиваючись у вухах.

Я спробувала дихати - короткими, рваними ковтками повітря, але замість полегшення в легені вривався липкий, важкий страх. Темрява немов витягала з мене сили, наповнюючи кімнату шерехами й тінями, яких, здавалося, раніше не було.

Якимось дивом мені вдалося витягнути руку до світильника. Пальці тремтіли, ковзали по холодному корпусу нічника. Раз, два, три... Ще раз. І знову. Світло не загорілося!

Немов хтось спеціально занурював мене в цей кошмар. Паніка зметнулася всередині хвилею, накриваючи з головою, а розум задзвенів від страху, нагадуючи струну, що лопнула. Мені здавалося, що хтось стоїть просто поруч, у цьому моторошному мороці, що тінь біля шафи ворухнулася, що в кутку причаїлося дещо, що чекає, поки я зроблю невірний вдих.

Навіть думка про те, що Аліса мирно спить у цій же кімнаті, не рятувала. Я тремтіла, відчуваючи, як страх голками впивається в шкіру, залишаючи за собою пекучі сліди. Панічна атака закручувала мене у вир жаху, і, здавалося, що виходу з цього кошмару не було.

***

Влад закінчував працювати, як раптово в кабінеті згасло світло. Увімкнувши ліхтарик на телефоні, чоловік пройшовся першим поверхом і з хмиканням зрозумів, що вимкнули електрику. Але про всяк випадок перевірив щиток - пробки не вибило.

Таке в їхньому селищі траплялося час від часу. Не часто, але все ж таки. У будинку для таких випадків було кілька генераторів, тільки врубати їх посеред ночі здалося йому безглуздою витівкою.

Раз так зійшлися зірки, значить, пора йти спати. Поки піднімався, згадав раптом, що абсолютно недоречно раніше зігнав злість на Ангеліну. Влад потім практично відразу охолов і усвідомив, що зірвався не на тій людині, але... Ліна на той момент уже пішла, тому Войтенко вирішив вибачитися пізніше. Хто ж знав, що виправлення чужих косяків займе так багато часу!

Через коливання чоловік не знав, як йому правильно вчинити. Майже пів на першу ночі, Ангеліна точно вже спить. Але... щось тягнуло його до дитячої. Може, почуття провини? Ліна, справді, не забрала в нього багато часу, і її милий поцілуночок частково погасив у ньому лють, але просто дівчина зайшла не в той момент. Він увесь кипів від гніву, бо хтось чи то навмисно, чи то реально не навмисно, переплутав умови в контракті. І вони уклали невигідну угоду. Тому й вихлюпнув лють на першого, хто попався під гарячу руку.