Розділ 12

Розділ 12

Він спочатку зміряв мене недовірою, а потім заговорив з особливою жорсткістю в голосі:

- А ти подумала, що у Войтенка є жінка, яка скоро стане його дружиною? Як гадаєш, вона дозволить тобі жити в їхньому будинку? Краще залиш Алісу зараз, не прив'язуйся до неї ще сильніше. Бо потім тобі реально розіб'ють серце. Рано чи пізно Войтенко одружиться і тоді матір'ю Аліси стане інша жінка. А тебе викинуть, як бездомного собаку, за ворота. Та ще й заборонять наближатися як до будинку, так і до Аліси.

Він озвучив те, що я забороняла собі весь час, поки перебувала в будинку Влада.

- Подумай для початку, а потім уже заявляй про наше розставання. Тому що я, чорт забирай, так просто не збираюся здаватися.

Юра пішов, а я на ватних ногах повернулася в палату. Забороняла собі думати, просто переодяглася і неспішно попленталася геть.

Войтенко справді чекав на мене: побачила крізь опущене скло, що чоловік сидів за кермом, тож юркнула на переднє сидіння. Пристебнулася і ми одразу рушили з місця.

Настрій зіпсувався, уже не тішила ні виписка, ні майбутня зустріч із Лисичкою. Я тупо хотіла бути впевненою в завтрашньому дні, але хто б мені дав гарантії? Войтенко? Малоймовірно...

Колишня няня Аліси - Надія Іванівна зустріла мене з посмішкою. Поки малявка спала, жінка знову базікала без кінця, ніби знайшла для себе вільні вуха. Знову розписувала мені Влада, як супер-мега турботливого батька. Але цього разу, слухаючи про його нові зближення з Лисичкою, у мене пропалило горло печією. На автоматі кивала їй, усміхалася, всередині ж коївся хаос. Хаос, який посіяв у мені Юра.

Я, звісно ж, хотіла, щоб у Лисички була батьківська любов. Але й водночас не хотіла цього. Бо тоді я могла стати зайвою.

До кінця дня так і промаялася з поганим настроєм, а вночі неминуче почула гучне обурення в шлунку.

Оскільки Аліска міцно спала, на носочках прокралася з кімнати й так само непомітно прошмигнула на кухню.

Чесно, мені вже було байдуже, можна щось брати з холодильника, чи ні. Поганий настрій усе ще свербів в одному місці й відчайдушно шукав пригод...

Не вмикаючи ніде світло, спішно порилася в холодильнику. Дістала перше, що попалося, і щойно я зробила крок від холодильника, як різко сіпнулася через переляк. Широка постать поруч налякала до чортиків, але я одразу видихнула і пройшла повз Войтенка. Поклала ковбасу на стільницю, полізла за дошкою і хлібом.

Влад увімкнув над стільницею тьмяне світло, а я наполегливо займалася своєю справою: робила собі бутерброди. Попутно ввімкнула чайник.

Оскільки чоловік відмовчувався, то заговорила я:

- Теж хочете перекусити?

Він, здається, усміхнувся:

- Думав випити кави.

Відмахнулася від його бажання, натомість дістала два кухлі й чай.

- Каву на ніч шкідливо пити.

По ідеї мені мало бути фіолетово, але все одно вперто заварила нам двом чай. Куди йому кава? І так п'є її літрами щодня!

- Сідайте, у мене все готово.

Поки Влад стояв зі схрещеними руками осторонь, я перенесла їжу на стіл і сіла. Настільки зголодніла, що перший бутерброд буквально проковтнула і застогнала від гастрономічного задоволення. Нарешті їжа зі смаком, а не лікарняна прісна каша!

- Тобі б мукбангером стати, - чомусь прохрипів Влад і, прочистивши горло, додав уже чітко: - одним своїм виглядом викликаєш звірячий апетит.

Фраза здалася двозначною, але проігнорувала явний підтекст і знизала плечима.

- Просто голодна. Лікарняна їжа так собі на смак.

Влад відпив чай, але скривився, відставив кухоль. До бутербродів не доторкнувся, а підсунув тарілку ближче до мене. Я ж з'їла все і задоволено видихнула. Здалося навіть, що настрій піднявся на кілька позначок.

Ось тільки тривала пауза поставила нас обох у незручне становище. Насправді, мені дуже хотілося поговорити з Войтенком, але просто не знала, не розуміла, як почати розмову. Тема Аліси надто делікатна, і одне невірне слово чи рух могло все зіпсувати.

- Якщо вже ми обидва не спимо, - Влад першим розірвав тишу, - давай поговоримо.

- Давайте. Про що?

- Тобі нічого мені сказати? - він давав мені зелене світло, але вся рішучість сховалася раптом у п'яти.

- Ну... - відвела погляд, бо дивитися в його зацікавлені очі було занадто для моєї нервової системи.

Я справді починала танути й симпатизувати чоловікові. Як і почала задаватися питанням, чи не обманювала мене Рита... Ну просто, не сходилася картинка з реальністю! Може, в перші дні я і бачила у Войтенку монстра, але потім стала помічати все більше нестикувань.

Хіба став би байдужий мужик надсилати мені відео з Алісою, поки я лежала в лікарні? Адже я навіть не просила цього! Не просила оплачувати моє лікування і робити додаткові огляди.

Влад не зводив із мене пильного погляду, ніби намагався прочитати думки. Я ж відчувала, як усередині піднімається тривожна хвиля, але водночас і дивне тепло.

- Так що? - повторив він, і в голосі прозвучала та сама іскра, від якої пробігла тремтіння по спині.

- Я... - слова застрягли в горлі, бо кожне здавалося або дурним, або неправильним. - Дякую... за все, - видихнула нарешті, так само не дивлячись на нього.

У будь-якому разі, сказати дякую не було зайвим. Та навіть за цей пізній перекус. Завтра я обов'язково б відшкодувала все, що з'їла. Справді, ховатися думками за їжею виявилося краще, ніж знову заглиблюватися в нетрі з приводу Аліси і мого майбутнього поруч із нею.

Повисла напружена пауза. Відчула раптом, як Влад підсунувся ближче. Від його присутності віяло силою, упевненістю, але водночас і чимось сексуальним, що збуджувало кров.

- За що конкретно? - голос його звучав хрипко, ніби він боровся з чимось усередині себе.

Підняла очі й миттю потонула в його погляді. Він наче стискав мене ним, змушував не просто дивитися, а бачити. Бачити його справжнього. Не того монстра, якого я намалювала собі зі слів сестри. Де ж та правда насправді? Чи ґвалтував він її? Чи справді погрожував вбити Лисичку ще в утробі? Як і саму Риту, якщо знову прийде до нього... Якось усе не сходилося, але шукати правду було б іще згубніше.