Розділ 8

Розділ 8

- Хочу нагадати, - загарчав Войтенко, але спритно знизив тембр: - прибирати і готувати, Лідія Василівна, ваш прямий обов'язок. І якщо я ще раз почую, як ви піднімаєте голос перед моєю донькою, - звільню.

Він розвернувся разом з Алісою на руках, економка кинулася за ними:

- Але, Владиславе Вікторовичу, я ж...

- Я все сказав, - відрізав Влад і пішов із Лисичкою.

Мені довелося спішно прибрати влаштований нами бардак під невдоволене і зле сопіння Лідії Василівни. Вона щось базікала собі під ніс, але я не прислухалася. Ніби на знущання економка сказала вже голосніше й розбірливіше:

- Перша няня собі нахабства не дозволяла.

- Але вона заспокоїти Алісу так і не змогла! - повернула я економці претензію.

На що жінка подивилася на мене буквально вбивчим поглядом. Щойно я все протерла і викинула, одразу ж поплелася шукати Войтенка.

Внизу біля сходів побачила піджак, що валявся, підхопила його. На середині сходів - краватку. Теж забрала. Вишенькою на торті стала знайдена біля дитячої кімнати сорочка.

І тут мене як струмом шандарахнуло. Я з ненавистю кинула піджак і краватку на підлогу. Ногою відкинула речі від себе, ніби під ногами змія проповзла. Якого біса я маю за ним брудні речі підбирати?!

Якраз із ванної кімнати в дитячій донеслися звуки води, що плескалася, мені це зовсім не сподобалося.

Увірвавшись у ванну, я приготувалася до найгіршого. Серце шалено калатало, а в голові проносилися найпохмуріші сценарії. Але замість жахливої картини переді мною постало зовсім інше видовище.

Влад стояв перед умивальником, нахилившись разом з Алісою максимально низько. Його широкі плечі напружилися, а м'язи на спині перекочувалися під шкірою, коли він акуратно вмивав крихітне личко, забруднене в їжі. Вода краплями стікала вниз по його руках, і від цього видовища я важко сковтнула.

Як і застигла на місці, не в силах відірвати погляд. Чорт забирай... Секунду тому мене розривало від злості, але тепер усе це кудись зникло, поступившись місцем чомусь дивному, навіть, трохи еротичному. Влад мав вигляд... занадто сексуальний у моєму розумінні.

Струснувши головою, зосередилася на малечі. Кожен рух чоловіка був упевненим і турботливим. Аліса довірливо дозволяла йому керувати собою і навіть практично не ворушилася. Він щось прошепотів їй, і на його обличчі застиг вираз, якого я не очікувала побачити. Теплота. Ніжність.

Груди здавило, немов невидимі пальці стиснули моє серце. Це... неправильно. Такого не могло бути! Хіба йому не все одно на Алісу? Хіба він не цинік до мозку кісток?

Нагадала собі, що я маю злитися й ненавидіти Войтенка через те, як він вчинив із моєю сестрою! І вже явно не пускати на нього слинки.

Судомно ковтнула і стиснула пальці в кулаки. Він мій ворог. І жодні м'язи, ніяка чортова турбота про Алісу цього не змінять.

- Так і стоятимеш осторонь чи подаси нам рушник?

Скомандував Войтенко, і вся магія миттєво розчинилася, ніби солодка вата у воді. Чудово! Я схопила рушник і, не дивлячись мужику в очі, закутала Алісу. Одразу забрала з рук хижака, притиснула до власного серця.

Лисичка задоволено сміялася і дригала ніжками, поки я несла її до пеленального столика. Переодягла малечу, після чого посадила в ліжечко.

Відволіктися на дитину було ідеальним рішенням, але всіма фібрами душі відчувала за спиною жар від чоловічого тіла.

Та що цей Войтенко, прямо за спиною стоїть?! Моєю помилкою було різко обернутися, адже я одразу ж уткнулася носом у злегка вологі груди. І здригнулася від теплого імпульсу, що пробіг по тілу.

Миттю відсахнулася, а Влад вчасно схопив мене за зап'ястя, бо оступилася і мало не впала.

- Ти ледь не впала на рівному місці, - хмикнув і одразу додав: - З такою вправністю тебе можна підпускати до дитини?

Відчуваючи, як груди заповнюються гнівом, підняла голову:

- Якось же я справлялася всі ці вісім місяців.

У його очах миттєво відбилося щось темне й небезпечне, я важко зковтнула. Ляпнула не те?

- До речі про це. Якого...

Його так вдало перебив дзвінок телефону. Чортихнувшись, Войтенко вийшов із дитячої і за кілька секунд грюкнули двері в його кімнаті.

Я видихнула. Боже... та що це було?! І не стільки я боялася самого чоловіка, як свою дивну реакцію на нього. Я починала симпатизувати йому, хоча не повинна! І добре симпатія, але хтивість?.. Маячня! А як же Юра? Я що вдалині від нього починала холонути до коханого? Ну, так, між нами прірва, але може, щось зміниться на краще?

На щастя, Аліса спритно нагадала мені, як пекельно вона ненавидить сидіти «за ґратами» ліжечка.

***

За кілька минулих тижнів я пристосувалася до нового життя. Навіть змогла знайти спільну мову з економкою. Та й із Войтенком, як не дивно, ми практично не контактували.

Зрідка він знущально нагадував мені, хто я і чому знаходилася в його будинку. Я ж навчилася слухати його крізь вуха. Як і пристосувалася в тиху доїдати та Алісою. На щастя, у мене все ще залишалися деякі заощадження, але вирішила їх максимально економити.

Та й у магазин вибиратися виявилося важкувато, але харчуватися абияк - так собі ідея. Щастя, що Лідія Василівна спеціально готувала порцію для Лисички більшу, ніж було потрібно. Навіть так мене все влаштовувало, поки поруч була малеча.

Єдиною проблемою все ще залишалися наші підвішені стосунки з Юрою. Багато разів він дзвонив і починав із того, що нам потрібно помиритися. І щоразу закінчувався одним і тим самим - скандалом. Він не розумів мене, а я не могла дослухатися до його доводів.

Так, теоретично, Аліса звикла до Войтенка і часом повзла до нього охочіше, ніж до мене. Здавалося, що я їй не потрібна більше, але... Але вона все ще була потрібна мені! І ось якраз цього Юра зрозуміти не міг.

Сьогодні я планувала сходити в магазин скупитися, але Аліса і чергові ріжучі зубки поламали всі мої плани. Як я не намагалася, вона не заспокоювалася. Малятко цілий день то плакало, то хникало, то просто не відлипало від мене. Я заколисувала її, носила на руках, співала колискові, шепотіла ласкаві слова - все даремно.