Розділ 6

Розділ 6

На щастя, помічник усе ще чекав на Влада у вітальні, тому скомандував:

- За мною, швидко!

Щойно вони обидва опинилися в просторому кабінеті, Олексій зачинив двері, а потім сів на диван. Войтенко звалився в крісло і нервово застогнав. Та що за божевільні дні настали?

Вирішив відволіктися від згубної теми:

- Ти думаєш про те саме, що і я? - запитав Влад, ніби Олекса думки вмів читати.

Але ж умів! Тому запитав:

- Підозрюєте, що повідомлення писав наречений?

Прямо з язика зняв. У нього пробігла тінь сумніву, щойно Влад побачив шмаркача Юру в себе в будинку. Але потім відволікся через скандал.

- А хіба ні? - Влад іронічно розсміявся і відчув, як поступово напруга залишала тіло.

Олексій спростив для нього завдання і сам «придумав» імовірний сценарій того, що відбувається:

- Можливо, йому не хотілося виховувати чужу дитину. Це, дійсно, має сенс.

- Ну і чого він домігся в підсумку? - уже голосніше засміявся Влад.

Олекса ж знизав плечима. Якщо повідомлення написав наречений - це добре. Це спрощує Войтенку завдання. Але ж і не доведеш!

Влад знав, що Олекса візьметься за їхню спільну підозру і без вказівки, тому запитав про наболіле:

- Знайшов шантажистку?

Помічник вмить став серйозним і кивнув. Але вже по тому, що відбилося в його очах, Влад відчув недобре. І весь напружився.

- Вона загинула.

***

Я все сиділа біля ліжечка і не могла ніяк змусити себе вийти з дитячої. Моя примха вдруге заснула досить швидко, але скільки мине часу до наступного «концерту»?

Чесно кажучи, входячи до будинку Войтенка, не чекала багато чого. У моїй запаленій підсвідомості не було такої чудової дитячої, в якій було все і навіть більше для малятка. Я думала, побачу Алісу сплячою на дивані і в кращому разі з чистим підгузком. Може навіть, голодною...

І лише побачивши мою крихітку на руках у дорослої жінки - видихнула. Няня. Пізніше, щойно Войтенко пішов, вона розповіла, що за вказівкою господаря будинку їй було наказано обставити дитячу кімнату всім необхідним. Як і подбати про всі її потреби. Технічно, мені ні в чому було звинуватити Влада. Всупереч моїм очікуванням, він справді постарався для доньки.

І що вразило найбільше, так це його безпосередня участь уночі. Нянька ляпала все підряд і з натхненням описувала Войтенка так, ніби він не моральний виродок, а свята людина! Ну, взяв дитину на руки, заспокоїв, і що?! За це зводити мерзенну людину на п'єдестал? Чи не занадто?

Зітхнувши, відкинула думки й піднялася, а потім повільно вийшла з дитячої. Навіть дізнавшись усе це, я не могла, не хотіла залишати Алісу з Войтенком. Але що мені робити зі своїм особистим життям? Відмовитися від усього і присвятити себе Лисичці? Але як довго триватиме милість мужлана? Та й залишалося багато дрібниць, про які я не подумала, коли сліпо погоджувалася з його вимогою. Але й просто зараз про них я теж не хотіла замислюватися...

Спустившись униз, я сіла на диван у вітальні. Помітила на журнальному столику свою сумочку, забрала й одразу дістала звідти телефон. Юра телефонував кілька разів і надіслав одне повідомлення:

«Прислухайся до моїх слів і повертайся, благаю».

Здригнулася, коли вся наша розмова знову спливла в пам'яті. Не думала я, що коханий примчить у дім до Войтенка і реально влаштує скандал. Не варто було йому взагалі писати, що мені дозволили бути поруч з Алісою і тому я збиралася залишитися в чужому домі. Хоча, а що б змінилося, розкажи я йому пізніше ввечері? Реакція була б такою самою. Головою розумію, який це має вигляд з боку, але... Але як достукатися до впертого серця? Як зробити так, щоб усі залишилися задоволені?

- Ти ще тут? - глумливі слова прогриміли над вухом, я хмикнула.

Обернулася до Войтенка і перш, ніж заговорити, зазирнула в його очі. Клянуся, там хлюпався дикий інтерес і блищав завзятий вогник. Чоловік начебто прямо й не виганяв мене, але й не дозволяв залишитися.

- Поки Аліса спить, я би хотіла поїхати додому... - не дав закінчити думку:

- Усе, хвалена любов закінчилася?

Проковтнула явне глузування і заперечно хитнула головою.

- У будь-якому разі, мені потрібно забрати деякі речі. Свої та Аліси.

Не кажучи вже про те, що банально хотілося поїсти. Він здивувався моїй відповіді, навіть вигнув брову. Але промовчав.

- Думаю, за кілька годин впораюся. Якщо Аліса прокинеться раніше, то просто... - запнулася, але закінчила думку: - покачайте її.

Так складно було витиснути із себе слова, що мені раптом здалося, ніби по язику лезом пройшлися.

- А що ж скаже... - він чомусь різко заткнувся.

Напевно, не треба володіти екстрасенсорними здібностями, бо красномовний погляд мужика став воістину зловісним. Тому запобігла катастрофі раніше, ніж із його рота вирвалися б мерзенності: 

- Наші стосунки з Юрою вас не стосуються. Мені шкода, що він влаштував скандал у вашому домі. Більше такого не станеться.

Я встала і вийшла з-за дивана, а Войтенко схопив мене за руку. Так і стояли, пуляючи одне в одного звинуваченням, поки нашу «ідилію» не зруйнували.

- Ангеліно, я саме збирався їхати, можу підкинути.

Чоловік віку Войтенка стояв на пристойній від нас відстані і мило посміхався. Високий, широкоплечий, без пронизливого погляду як у Войтенка. Очі здавалися добрими, але вивчаючими. Скануючими.

Я не збиралася відмовлятися. Ким би він не був - плювати. Самостійно мені було б важко виїхати, адже будинок Войтенка практично за межею міста. Який тут транспорт ходить і за яким графіком?

Всупереч моїм побоюванням, поки їхали, чоловік нічого не говорив. Лише представився:

- Олексій.

Я ж кивнула. Моє ім'я він і так знає. Як і мою адресу, бо ми їхали точно за маршрутом... Лише зітхнула і відвернулася до бокового вікна. Мене не стільки лякала думка, що Войтенко накапав на мене інформацію, як майбутня розмова з Юрою.