Розділ 5

Розділ 5

Проте він дав охороні та економці в будинку чіткі інструкції. Захоче їсти або пити, нехай йде в магазин. Який, до речі, за годину ходьби від будинку. Вивести Алісу нахаба не зможе, а гуляти - тільки по периметру будинку. То наскільки вистачить її хваленої любові?

- От і подивимося, - Влад жорстко посміхнувся, адже був упевнений практично на всі сто, що нахаба вже цієї ночі покаже себе.

Наприклад, запропонує йому себе на блюдечку в спокусливій білизні.

Він і не помітив, як швидко пролетів час за роботою. У будь-який інший день Влад би затримався в офісі до глибокої ночі, але не сьогодні. Наче відчував, що вдома на нього чекає щось цікаве. І не прогадав!

Тільки-но вони з Олексієм увійшли, як їх миттєво засмоктало в трясовину розбірки:

- Ти з глузду з'їхала?! - лютував у вітальні чоловічий голос, від чого Влад напружився.

По-перше - хто такий? По-друге - якого біса? Ну і наостанок - хто його впустив?

- Юр, не кричи, - шикнула на нього Ангеліна, і ситуація почала потроху прояснюватися для Влада.

Співучасник з'явився і закотив сцену? У нього від передчуття чогось кумедного розтягнулася усмішка.

- Я тільки-тільки насилу заколисала Лисеня.

Вони з помічником увійшли у вітальню і перед ними відкрилася кумедна картинка. Якийсь Юра тримав Ангеліну за зап'ястя, а вона впиралася і поглядала на другий поверх. Напевно думала, що в будь-який момент може прокинутися Аліса.

Войтенко не збирався ховатися і потайки підслуховувати, тому вийшов прямо до парочки, яка лаялася. Пацан його помітив, насупився, але проігнорував. Влад встиг його розгледіти: високий, худорлявий, з різкими рисами обличчя. На вигляд він дав би йому не більше двадцяти восьми років. Пацан тримався напружено, немов усередині пружина стиснулася до межі і готова була різко розтиснутися в будь-який момент.

Він стояв, зсутулившись, і вперто дивився на Ангеліну. Сподівався, що суперечка закінчиться сама собою. Або його повною перемогою.

- Ти тут не залишишся! - прокричав зухвалець, ніби й не збирався заспокоюватися.

Його очі іскрилися злістю, а пальцями він стиснув зап'ястя ще міцніше.

- Юрко, заспокойся, благаю, - втомлено попросила Ангеліна. - Лисичка спить...

Вона знову покосилася на сходи, вочевидь переживаючи, що зараз згори донесеться невдоволений дитячий голосок. І не дивно, такий концерт!

- Мені плювати! - вибухнув пацан. - Ти при своєму розумі? Ти залишилася в будинку чужого мужика! Він, - показово ткнув пальцем у бік Войтенка, - може найняти собі сотню няньок, ти тут не потрібна!

- Ой-ой, давай не будемо драматизувати, - подав голос Влад і ліниво сперся стегном на диван. - Взагалі-то, якщо вже на те пішло, Ангеліна тут за власною ініціативою. Особисто побажала піклуватися про мою доньку. А ти, судячи з усього, вирішив влаштувати в чужому домі сцену з дешевого серіалу? Так ти продовжуй, розважаєш чудово.

Юра метнув у нього вбивчий погляд, але відчіплюватися від Ангеліни не поспішав. 

- Ангел, я маю просто мовчки дивитися, як моя наречена збирається ночувати в домі іншого мужика? Ти серйозно?

Наречена? Влад би присвиснув, але промовчав. Боже, з кожною хвилиною ставало дедалі цікавіше! Він немов увімкнув телевізор на якомусь слізливому фільмі для дівчат.

- Юро, припини. Я тут заради малечі. Аліса - дитина, а не іграшка. Я дала слово, що догляну за нею, тому буду поруч, поки Лисичка потребує мене.

Войтенко хоч і почув слова, просочені болем, але геть їх не зрозумів. Дала слово кому? Сестрі? Де ж, чорт забирай, поділася сама Рита і якого біса віддала його доньку на виховання сестрі?!

Хоча, якщо відкинути упередження і злобу, то Ангеліна здавалася надійною. Ключове слово - здавалася. І вся ця сцена в його будинку могла бути заздалегідь спланованим спектаклем. Ну, реально, який розсудливий наречений дозволить своїй коханій залишатися в будинку іншого мужика? Та ще й виховувати чужу дитину!

Тим часом Юра зціпив зуби, від чого його вилиці загострилися. Він кинув погляд на Войтенка, чим і відволік від роздумів. Влад усміхнувся, бо в очах нареченого промайнув спалах люті. А ревнощі відбилися настільки яскраво, що Войтенко реально мало не повірив, що руйнує чужі стосунки. А чи точно спектакль? Чорт, може, вони актори? Ну тоді Оскара їм!

- Чудово, - прошипів пацан. - Просто чудово! Залишайся, чого вже там. Я ж потерплю. Я ж, чорт забирай, терпила! Тільки, Ангел, будь-якому терпінню рано чи пізно настає кінець.

Він різко розвернувся і вийшов. Ляснув дверима так голосно, що вікна затремтіли, а Войтенко зціпив зуби. Але швидко заспокоївся і присвиснув.

- А у вас, виявляється, бурхливі стосунки. Що, завжди так гаряче чи тільки при мені?

Він обмахнувся і посміхнувся з підступністю, а дівчина кинула на нього спопеляючий погляд.

- Не ваша справа!

Нахабка розвернулася, стала підніматися сходами, але Войтенко з нею ще не закінчив! Пішов слідом. І ніби сварки раніше було мало, йому хотілося продовження!

- Чому ж, не моє? Хочу розуміти, коли чекати наступну серію. Цієї ночі? Завтра? Післязавтра?

Дівиця мовчки піднімалася, але, не дійшовши всього кілька сходинок, раптом різко обернулася.

- Владе! - він теж встав.

Зомлів на кілька секунд. Сталь у голосі здалася йому дещо інтимною, що аж гарячі мурашки поповзли по тілу. Він жваво труснув головою, щоб прогнати ману. Та ну маячня ж! Чому, власне, дозволив їй заткнути себе?

- Що, Влад? - Войтенко схрестив руки на грудях. - Тридцять вісім років уже як Влад.

Він би міг додати, що для неї він Владислав Вікторович, але... Не захотів. Від її «викання» й так почувався старезним, наче мумія. Хоча від того ж помічника звернення на «Ви» не викликало бурі відрази. Та що з ним не так? Ця дівиця явно вміла маніпулювати мужиками, як тиграми в зоопарку.

- Нічого, - спішно буркнула Ангеліна й опустила погляд.