Розділ 2

Розділ 2

Сльози не могли бути вічними і незабаром закінчилися, але проблеми від цього, на жаль, не випарувалися.

- Батько Лисички дізнався про неї... - я боялася називати мужика на ім'я, ніби він міг вискочити прямо тут, як чорт із табакерки. - Юрку, але, як? Я не розумію... У мене відчуття, що я за останній тиждень перебігла дорогу ста чорним кішкам! Суцільна чорна смуга невезіння.

І якщо з органами опіки я ще могла здогадатися, що настукав хтось із сусідів, то як міг дізнатися Войтенко? Це неможливо! Нереально!

До його появи в мене ще був шанс законно взяти опіку над Алісою. Так, нам із Юрою довелося б у поспіху одружитися і поліпшити житлові умови, але я б змогла! Ми б із ним разом упоралися. Тим паче, що все одно збиралися розписатися, то яка різниця, сталося б це зараз чи через місяць.

Після раптової смерті сестри я геть відкинула варіант віддати Алісу. Хоча й розуміла, що рано чи пізно в мої двері постукають. Але думала, встигну підготуватися, а вийшло так, що ті тітки застали мене практично зненацька. Та ще й заявили, що я маю бути їм вдячна, бо на мене не подали заяву в поліцію за викрадення немовляти. Неймовірно! Я її тітка, то яке, до біса, викрадення? Та що вони могли знати про мене, про Лисичку?!

- Може, воно й на краще? - обережно зронив слова коханий, а я відчула шалений страх, що потягся холодом по шкірі.

- На краще? - замотала головою. - Рита не просто так приховувала від чоловіка вагітність. Вона ледве втекла від нього і його огидних погроз. Мало того, як він мерзенно вчинив із сестрою, так ще й погрожував убити, якщо буде заважати йому під ногами. Юро, такій людині не можна віддавати нашу Лисичку...

Адже я говорила йому і не раз, що Рита була налякана до остраху і мені забороняла лізти в ту справу. Він її мало того, що зґвалтував, але як же огидно вчинив після! Та хіба такій людині є прощення?

Тільки від думки, що моя солодка Лисичка житиме з ним, - заледеніла від жаху.

- Ну, по суті, ти оцінюєш бізнесмена за словами сестри, - вирішив він мені вкотре нагадати, а я знову відмахнулася:

- У мене немає причин не довіряти сестрі.

- Ну, добре, - відступився він, - Войтенко поганий, але він батько і перший же тест ДНК покаже їхню спорідненість. Що ти зможеш зробити? Ти не мати, а лиш тітка Аліси. За законом у нього прав більше на опіку. Як і грошей, щоб урегулювати питання без зайвого клопоту.

Бив правдою, як хлистом по зраненій душі. Через що в горлі пропекло печією від безнадії.

Були в мене безглузді ідеї на кшталт вкрасти Лисеня і поїхати далеко-далеко, але... Це гарно тільки у фантазіях або фільмах. У реальному ж житті мій план розсиплеться вже в перший тиждень. Без грошей і документів далеко не втекти.

- Ангел, треба змиритися. Я знаю, як для тебе була важлива Аліса...

- Юрко! - зупинила його, щоб не смів продовжувати згубну думку. - Я не змирюся. Я не знаю, як, але буду з Алісою. Я потрібна їй, вона звикла до мене. Вона мені вже як донька. Ми не зможемо одне без одного.

Помітила на його обличчі тінь, що промайнула, але не встигла як слід роздивитися. Коханий поспіхом закінчив розмову:

- Мені потрібно збиратися на роботу. Я взяв додаткові зміни, ми й так витратили надто багато грошей, а скоро платити за оренду.

І знову все впиралося в довбані гроші... Віддаючи свої заощадження як хабар, я була максимально впевнена в перемозі. А що тепер? Ні грошей, ні крихітки. І коханий мав право дорікнути мені грошима, але... чи розумів він, наскільки мені було паршиво на душі?

Юра пішов, а я залишилася наодинці зі згубними думками. Усе в маленькій кімнатці нагадувало про Алісу: ліжечко, іграшки, одяг. Навіть запах її все ще залишався, він огортав мене ніжною хмаркою і дарував помилкове відчуття спокою. Серце кров'ю обливалося щоразу, варто було хоч якійсь дрібниці потрапити мені на очі.

Я все думала, прикидала, але не могла знайти рішення. Не було його... тільки дурне на кшталт викрасти дитину. Але це абсолютно не вихід.

Хоч і було безглуздо, але я приїхала до будинку маляти наступного дня. Зайшла до директриси і мене знову відіслали. Так тривало два дні, а на третій усе моє життя раптом різко розділилося на до і після.

Дивом застала той момент, коли мерзенний мужик приїхав у будинок маляти. І через десять хвилин йому вихователька винесла мою Алісу.

Навіть стоячи на пристойній відстані, я чітко побачила, що мужик вагався, коли жінка простягнула йому дитину.

Він махнув рукою і явно велів чоловікові поруч із ним «подбати» про це, але той сховав руки в кишені штанів, похитав головою. Щось промовив, після чого Войтенко неохоче простягнув руки і взяв Алісу так, немов йому передали смердючий згорток. Лисеня миттєво заридала, причому  так гірко, що я не могла більше стояти осторонь і просто спостерігати. Як такому неосвіченому чурбану можна віддавати крихітку? Та він навіть тримати її нормально не може, то як піклуватиметься? Перекине на няньку? Але жодна з них не дасть дитині любові!

Я встигла підбігти якраз вчасно: вихователька пішла, другий мужик сів у автівку, а Войтенко все ще «воював» із заплаканою Алісою на руках.

Підлетіла до нього і спробувала вихопити з рук Лисеня, але не очікувала, що його хапка буде залізною. Мені думалося, Войтенко тримав дитину недбало і відібрати її буде не складно. А що в підсумку? Ми обидва тримали Алісу: я з одного боку, а він з іншого.

Наші з ним погляди неминуче зустрілися, як і випадково доторкнулися пальці на тільці Лисеняти. Мене тієї ж миті ніби струмом прибило, а тілом прокотилася дивна вібрація. Але відмахнулася, адже не думала випускати цінний скарб із рук.

Очі мужика звузилися, там відбилося так багато всього: шок, гнів і навіть трохи чогось... теплого? Але від останнього я одразу відхрестилася. Пам'ятай, Ліно, хто такий Войтенко! Безжалісний монстр, якому немає прощення!