Глава 7.

Катя Дашко 

Капець… 

- Дашко, Ви мене слухаєте? - каже директор гімназії. - Вашій мамі я вже зателефонував, вона сказала, що незабаром під'їде. Нічого страшного, в звичайних школах Вам буде легше і спокійніше. У нас конкуренція, рівень і вимоги дуже високі, Ви - розумна і гарна дівчинка. 

- І ніяк залишитися не вийде? - з надією запитала. 

- Не думаю. Ваші оцінки не дозволяють. 

Мама приїхала через пів години, зайшла в кабінет директора з класним керівником і незабаром вийшла, дивлячись на мене з загрозою швидкої розправи. 

Чомусь до кінця не вірилося, що мене все ж відрахують, проте погляд мами опустив на грішну землю. 

Догралася дівчинка…

- Катя, я все розумію, але 4 бали з 12 з английської? Це що взагалі таке?! 

- Вона мене не злюбила з першого дня і весь семестр тиранила, навіть Дану двійку один раз поставила через мене! - виправдовувалася перед мамою. 

- Відмінно, навіть друзі страждають, тому що подружка безтурботна. Я ж не прошу від тебе наукових висот, але виключення з гімназії - це перебір. 

- Я ж попереджала, ма, не лайся, - обняла її в спробі приборкати гнів, вона добра жінка, головне правильно підійти. 

- Ну ти даєш, дочка - зітхнула вона. 

Мені не особливо подобалося в гімназії, поклавши руку на серце. І не тільки через моє небажання вчити предмети, вирішувати завдання із зірочкою, тут правда всі гналися за балами і рейтингом, забуваючи про дружбу і доброту. 

- Догралась? - запитав Дан, коли побачив мене в коридорі нашого поверху, я як раз в ванну прямувала. - Але ж попереджали тебе і не один раз. Твої подружки-соратниці по нічого неробленню набрали прохідний мінімум, а ти… Дурна, що з тобою говорити?… - махнув рукою і пішов. 

Прикро… Хоча… Пожинаю плоди своєї безглуздості, тут нічого не вдієш, об'єктивна реальність.

Новорічні свята пролетіли непомітно, затишно тріщав вогонь в каміні, мами готували пироги і всякі солодощі, тато Артем був у рейсах, а Дан практично не виходив із кімнати.

Я трохи переживала за наші відносини, які не просувалися вперед, як мріялося мені, а навпаки відкочувалися подібно каменю, якщо його котити під гору. 

Сподіваюся, відсутність спільних походів в школу не зведе нанівець наше скупе спілкування. 

Сьогодні з ранку він виглядав прекрасно, трохи розтріпане волосся , футболка, що обтягувала стрункий стан і вільні штани, погляд, як завжди серйозний і задумливий… Загадковий красень! Так задивилася на хлопця, що впала з крісла, чим викликала сміх у рідних. 

- Катюша, так тобі подобається наш Дан? Ми не проти, - сміялась тітка Іра, дядько Артем теж підтримував, витираючи сльози. 

- Я проти. - видав цей нехороший хлопець, відриваючись від екрану телефону. 

- Хто тебе питати буде? Любов вона така, приходить, не запитавши дозволу. Ви ще молоді, але через пару років зрозумієш, про що я, - філософськи підморгнула його мама. 

- Все в моїй свідомості можна контролювати, що я успішно практикую не один рік, - холоднокровно відповів він. 

- Викинь вже ці утопічні думки з голови, скільки можна?! - не витримала і перейшла на крик тітка. 

- Це не утопія, це моя філософія життя. 

Дан більше нічого не сказав, просто розвернувся і пішов до себе в кімнату. 

- Що мені з ним робити?… - засмучено кинула в догонку мама Іра. 

- Все переросте. - намагалася заспокоїти подругу моя мама. 

- Це моя провина… Як могла віддати дитину в руки божевільному ученому?! Але ж в дитинстві він був нормальним батьком, хто ж знав, що почне ставити експерименти на власному онукові… А я нічого не бачила, зайнята своїми егоїстичними планами і прагненнями! - мало не плачучи продовжувала жінка. 

- Іра, все вже є як є. Нормальний підліток, що ти від нього хочеш? - я була згодна з дядьком Артемом. 

- Інтроверт з дивними поглядами на життя. У будь-якому випадку, ми його завжди будемо підтримувати.

- Дан, ну Дан, будь ласка, поясни! - просила хлопця вже який день. 

Мене перевели в звичайну школу, де звичайні дівчата і хлопці, нормальні вчителі і стандартна програма. На фоні інших я навіть з деяких предметів виділялася, особливо з англійської мови, з літератури, по фізрі і навіть хімія не здавалася такою вже далекою. 

Тільки математика ніяк не виходила, не розумію і все…

І тоді в моїй голові визрів підступний план зближення з хлопцем мрії, адже я можу попросити його мене навчати, все геніальне - просто. І підтягну рівень, і зблизимося з Данчиком. 

- Катя, я зараз зайнятий в Малій Академії Наук, мені ніколи навчати тебе азам. - вкотре почула відмову. 

- Ну будь ласочка! 

- Ні. 

- Дааааанннік, ти такий розумний, допоможи своїй подружці, і Бог тобі подякує! - ходила навколо нього, намагаючись схилити до співпраці.