Глава 4.

Вранці Дан пішов раніше за мене, чим обурив тітку Іру. 

- Нічого страшного, йому треба було ще в бібліотеку, ми домовилися заздалегідь, - виправдовувала коханого як могла. 

- Так? Ну добре. - заспокоїлася вона. 

Звичайно ж, мені треба було загубитися і поїхати не в ту сторону…

На станції Академмістечко, коли оголосили, що «поїзд далі не їде», я розгубилася і зателефонувала Дану. 

- Що ти хочеш? - звично нагрубили мені. 

- Дан, допоможи, будь ласка, я загубилася! - паніка охопила мене. 

- Де ти? 

- На якомусь Академмістечку! Куди мені їхати? - самій соромно від власної неспроможності і безпорадності, проте в даний момент гордість треба засунути куди подалі і вибратися з халепи. 

- Заспокойся. Давай так. Сідай в поїзд і уважно слухай оголошення! На Театральній вийдеш і я тебе зустріну. Подзвони мені, коли приїдеш, зрозуміла? - він приречено зітхнув, а я заспокоїлася. 

- Зрозуміла. Дякую, Дан! 

- Ага. – важко зітхнув хлопець і вимкнувся.

Добралися ми без пригод, Дан навіть не лаявся і не коментував мою ганьбу, мовчки взяв за ремінь рюкзака і ми без проблем пройшли крізь натовп. 

- Катя, - вже біля гімназії він заговорив, я всю дорогу мудро тримала язик за зубами. - Будемо перший тиждень їздити разом, ти запам'ятовуй, добре? Я тобі не мама, не твій хлопець, і навіть не твій друг! Виключно турбуюся за твою безпеку, тому прийшов на допомогу. Але ж тобі 16 років, як ти жити збираєшся, якщо не можеш зорієнтуватися в метро і самостійно дістатися до школи? 

- Вибач.- мені справді було трохи соромно і дуже ніяково, опустивши голову, зайшла в клас. 

- Ооооо, наша тупа новенька прийшла. Дан? А ти чому з нею? - відразу ж напала швабра Вєрка. 

Хлопець проігнорував питання, зняв рюкзак і сів за свій стіл. 

- Дашко! Чому ти прийшла разом з Даном? - зажадали відповіді у мене. 

- Зіткнулися біля школи, - ну а що мені говорити? 

- Навіть не дивися в його сторону! - прошипіла вона 

- Тебе забула запитати, що мені робити, - фиркнула я у відповідь. Теж мені указ! Хочу і дивлюся! Він взагалі буде моїм! 

- Ти не наривайся, малявка! Інакше отгребеш! 

- Ти мені погрожуєш? А що це таке «отгребеш»? Це від слова «граблі»? - по-українські мене вчили розмовляти батьки, в нашому містечку жили парочка україномовних сімей, тому багатьох слів я не знала, особливо жаргонних, всякі транслітеровані розуміла, звичайно ж, так як в більшості вони запозичувалися з англійської. 

- Звідки ти вилізла? - зневажливо сказала головна красуня нашого класу і пішла до свого столу, так як продзвенів дзвінок на урок.

Поки все йшло непогано, багато тем все ж знайомі, Слава Богу, а деякі як не знала, так і продовжую не знати))) 

- Зараз пекельна фізкультура ... - схлипнула повненька Ліна. 

- Пішли переодягатися, дівчата, сиди не сиди, від фізри нікуди не дітися, - діловито помітила Надя. 

- А там щось страшне має бути? - мені стало цікаво, так як з фізичним розвитком у мене все відмінно. 

- Крос 3км, підтягування, прес, коротше, жесть! 

Ну що ж, подивимося. 

Прикольно, нас поставили в ряд, я виявилася остання в шерензі, так як найнижча в класі, а фізрук мені сподобався, молодий накачаний чоловік з добрим поглядом. 

- Добрий день, учні! За літо від'їлися? Підбадьоритеся, для початку 5 кругів, марш! - без передмов сказав він і всі побігли. 

Звикла до дружби з хлопчиками, тому я спокійно бігла середнім темпом і навіть не захекалася, обганяючи на 4 колі всіх довгоногих дівчат, які вже здулися і практично повзли.

- Як тебе звати? Ти новенька? - до мене підійшов фізрук, коли я перша серед дівчат добігла крос.

- Дашко Катерина, - представилася фізрукові. 

- Раніше займалася? - він з цікавістю розглядав мою фігуру, навіть трохи незручно стало, що він так дивиться? 

- У сенсі? - не зрозуміла питання. 

- В прямому, професійний вид спорту. 

- Гімнастикою і трохи легкою атлетикою, але тільки по аматорськській програмі, - нарешті здогадалася. 

- Хороші задатки і фізичний стан. Будемо працювати! - посміхнувся і пішов вичитувати дівчаток, що трималися за бік і практично повзли до фінішної прямої. 

- Так ти спортсменка, - до мене підійшла Надя і з подивом подивилася. 

- Я б не сказала, просто раніше було таке коло спілкування, що мимоволі втягнулася в фіз.подготовку. Ми з хлопцями у дворі на спір підтягувалися в дитинстві і бігали хто перший, - згадала свої суперечки з пацанами. 

Зараз двоє з них вже навчаються в Морській піхоті, такі величезні стали, потужні і сильні молоді чоловіки. А я так і залишилася маленькою і тоненькою дівчинкою. 

- Слухай, так де ти раніше жила? - не втрималася Ліна, що приєдналася до нас.