Пролог

Віктор

Я ніколи не любив чужих дітей.
Власних у мене немає і навряд чи з’являться найближчим часом. А чужі… Вони для мене, як бомба з годинниковим механізмом. Рано чи пізно вибухнуть і нароблять проблем.

Тож коли мій найкращий друг і партнер довірив мені найцінніше — свою доньку, — я подумав, що перебільшує. Всього на кілька місяців. Забрати з аеропорту, проконтролювати, щоб не влипла в халепу. Що тут складного?

Виявилося, що все. Дарина Коваль.
Ім’я звучить ніжно, правда? Я теж так думав. Поки вона не влетіла у моє життя, мов ураган, і не перевернула все догори дриґом.

Я — Віктор Грановський. Мене називають хижаком бізнесу, холодним гравцем з кам’яним серцем. А вона сміється в обличчя й називає мене «наглядачем».

Її перша поява, і я вже вирішив, що ця дівчина принесе мені більше проблем, ніж усі мої вороги разом узяті. І знаєте що? Я мав би зупинити це ще на початку.
Але замість цього… я сам дозволив їй стати моєю катастрофою.

Кажуть, катастрофи завжди приходять зненацька. Але моя мала ім’я, квиток із Лондона й багаж із проблем, які я навіть уявити не міг.

Я не романтик і не рятівник. Мені не до вподоби дівочі сльози, істерики чи скандали. Я працюю з людьми, які підписують контракти на мільйони й тиснуть руки з кам’яними обличчями.
У моєму житті немає місця хаосу.
Та саме хаос зустрів мене того дня в аеропорту.

Вона з’явилася не як чемна донька мого друга, яка повинна подякувати за опіку, а як маленький ураган. Вона сперечалася з працівниками стійки, бо «її багаж подряпали». Умудрилася розлити каву на чужу валізу. І, здається, ще й посварилася з якимось туристом через чергу.

Я спостерігав за цим кілька хвилин і серйозно думав, що може, зробити вигляд, що не впізнав її? Було б простіше поїхати геть і сказати другові: «Вибач, твоя донька розчинилась у натовпі».

Але вона підняла очі й усміхнулася. Так, ніби знала, що я не зможу втекти. І я зрозумів, що це кінець.

Дарина...Моя катастрофа в жіночому обличчі. Я навіть не уявляв, що одного дня вона стане єдиним, що я не зможу контролювати.