14. Худі – вогонь!

Вранці шале все ще огортала м’яка, глибока тиша. Тихо потріскував вогонь у каміні, за вікном промоклий від нічного дощу ліс шепотів гілками смерек. Світло пробивалося крізь штори теплими золотими смугами, повільно ковзаючи дерев’яними стінами і краями ковдри.

Аня прокинулася першою. Її щока торкалась теплої подушки, а вона – відчувала себе в такому дивному затишку, якого вже дуже давно не знала. Поруч лежав Дмитро, його рука обіймала її за талію, він усе ще тримав її уві сні. Його щетина злегка лоскотала її скроню, але Аня не відсахувалась. Навпаки – притислась ближче.

Вона лежала, не рухаючись, прислухаючись до себе. Вперше за довгий час не відчувала втоми, сум’яття чи провини. Її тіло, розслаблене і зігріте абсолютно невинною його близькістю, вперше за багато місяців дихало вільно. І хоч учора між ними палахкотіла пристрасть, нині все було інакше. Спокійно. Тепло. Щиро…

– Прокинулась? – раптом почувся хрипкий, сонний голос Дмитра.

Аня усміхнулась, дозволяючи цій усмішці ледь торкнутись губ.

– Ага. – прошепотіла вона.

Він відпустив її, повернувся на спину і відкрив очі, повільно ковзаючи поглядом по її обличчю.
– Не голодна?

Вона не відповіла. Просто лягла ще ближче, торкнулась чолом його плеча. Цієї миті їй зовсім не хотілося говорити. Хотілось дихати, чути, відчувати. Бути тут.

Дмитро повільно підвівся з ліжка, доки Аня лежала тиха, загорнута в ковдру, й спостерігала за ним крізь напівопущені повіки. 

Дмитро нахилився, підібрав з підлоги штани і натягнув їх однією рукою. Потім схопив стареньке, трохи розтягнуте сіре худі, надягнув його через голову – тканина м'яко облягла його широкі плечі. Волосся розкуйовдилось, худі злегка приспустилось з одного боку, оголивши шию. Він виглядав розслаблено, по-домашньому затишно, і водночас – неймовірно мужньо.

Аня облизала пересохлі губи, зловивши несподівану хвилю бажання, змішану з ніжністю. Її погляд ловив кожний його рух: як він пригнувся до каміна, як засукав рукави і почав підкидати дрова. Сухе дерево хруснуло, полум’я спалахнуло з новою силою, освітивши його обличчя теплим мідним сяйвом. Його руки працювали впевнено, зосереджено. Кожен рух був тихим, гармонійним, і просто до якогось дивного щему домашнім.

Аня усміхнулась сама собі, сховавшись глибше в ковдру.

Він нічого не робив особливого – просто займався побутовими речами, але чомусь саме в цю мить їй хотілося запам’ятати його таким. У затишному одязі, босоніж на дерев’яній підлозі, з очима, які світяться теплом каміна, і руками, що роблять, навряд чи звичні йому речі просто, спокійно і вправно.

Вона більше не хотіла бути ніде, крім цього моменту. І поруч із ним.

Раптом із каміна вилетіла іскорка – маленька, жвава, ніби з характером і власним інтелектом, – і впала просто на нитки Дмитрового худі на спині. Тканина спалахнула майже непомітно, ледь тліючи, навіть  диму не даючи достатньо, щоб він це помітив. Аня різко сіла в ліжку, широко розкривши очі спереляку.

– Худі! – крикнула вона, затинаючись, — Вогонь!

Дмитро, не повертаючись, усміхнувся.

– Дякую, мені воно теж подобається.

– Ні! — зірвалось із її вуст. — Воно горить! Справжній вогонь!

Він різко обернувся — і в ту ж мить збив язички полум'я долонею, стягуючи худі через голову. Гаряча тканина прилипла до руки, але він тільки стиснув зуби, не видавши ні звуку. Кинув худі на підлогу, швидко наступив на нього босою ногою, придушивши димлячу пляму.

Аня вже була поруч. 

— Ти обпікся?

— Ні, все добре, — відповів він, хоч шкіра на руці вже починала червоніти.

— Покажи!— не відступала вона.

Дмитро підняв погляд. У ньому змішались подив і тепло. Вона виглядала ще блідішою на фоні золотого світла каміна, її брови зсунулись від тривоги, а губи були стиснуті в тонку лінію. Їй було не байдуже.

— Це лише старе худі, — мовив він м’яко. — Не хвилюйся.

— Я не за худі, — прошепотіла вона і торкнулась його руки, обережно оглядаючи зап’ястя.

Її пальці були теплі й лагідні. Дмитро вдихнув глибше, запам’ятовуючи цю мить: запах її волосся, її близькість, її турботу.

Аня ж уперше в житті ловила себе на думці, що хоче подбати про когось не тому, що повинна — а тому, що не може інакше.

А потім він притягнув її до себе і накрив її губи своїми. В цей поцілунок вклав і тепло, і бажання ночі, і легкі нотки адреналіну через полум'я, яке спалахнуло і між ними, і буквально.