13. Спокуса

Шале огорнула така тиша, що чути було, як потріскує у каміні дерево й шурхотить вітер за вікнами, кидаючи у шибки краплі дощу, що вже давно замінив собою сніг. Повітря пахло теплом деревини, затишком, чоловічим парфумом Дмитра і… сумнівами, які третіми вляглись в це ліжко і розростаючись, норовили виселити з нього двох людей.

Аня лежала на самому краєчку, заплющивши очі, та уявляючи його – розслабленого, трохи втомленого, з відкритим, спокійним обличчям. Його оголене плече під ковдрою викликало нестерпне бажання торкнутись, пальцями провести по шкірі, відчути її справжність – не в спекотних фантазіях, а насправді.

Саме тому в ній боролися два бажання. Одне – обережно простягнути руку й віддатися тому, чого так давно не відчувала: близькості, теплу, безпеці. Інше – стримати себе, захистити те крихке, що тільки-но почало зароджуватись між ними.

Вона стиснула долоні, ховаючи їх у складках ковдри. Тиша ставала густішою, майже матеріальною, ніби сама шепотіла їй: "зроби крок". Але Аня лише тихо зітхнула й залишилась лежати непорушно, відчуваючи, як її серце б'ється надто голосно для цієї тиші.

Коли Аня вже була впевнена, що її сусід по ліжку спить, Дмитро повільно повернувся, ковдра ковзнула з його плеча. Його очі – глибокі, уважні – знайшли її в півтемряві, яку розбавив місяць у вікні. 

Аня відчула, як її дихання остаточно збилось. Дмитро на мить вагався, ніби сам собі дозволяв щось більше, ніж просто дружній жест. А тоді обережно простягнув руку й торкнувся її плеча.

Його дотик був теплим і лагідним, зовсім не владним – більше запрошенням, ніж вимогою. Він легко обійняв її, притягуючи ближче, даючи їй можливість відмовитись, якби вона захотіла. Але Аня не відмовилась. Вона лише заплющила очі на мить, вдихаючи запах його шкіри й відчуваючи, як в її думках нарешті затихає боротьба між серцем та розумом.

Він прошепотів їй у волосся:
– Ти можеш розслабитись. Ми просто будемо спати. 

І в цій тиші шале, під потріскування дров і завивання вітру, Аня дозволила собі довіритись. Вперше за довгий час.

Але… 

Боже, про яке “просто спати” може йти мова, коли все тіло палає, наче в її кров додали якийсь реагент і він перетворив її в жилах – на палючу лаву? 

Тепло руки на плечі здавалося майже нестерпним. Аня обережно відкрила очі й зустріла його погляд. У ньому було стільки тепла й нетерплячого бажання, що вона не змогла втриматись.

Сама подалась ближче, ледь доторкнулась до його грудей кінчиками пальців, ніби перевіряючи, чи справді має на це право. Шкіра під пальцями була гарячою, пружною, пахла його парфумом і кавою.

Дмитро видихнув повільно, мов намагаючись зберегти контроль, але не відступив. Навпаки – його руки зімкнулися на її талії, легко, проте впевнено. Він притягнув її до себе ще ближче, так, що між ними більше не залишилось і міліметра відстані.

Його щока м'яко торкнулась її скроні, і в тому невинному русі було більше почуттів, ніж в тисячі слів. Аня знову провела пальцями вздовж його плеча, відчуваючи, як під шкірою тремтять напружені м’язи. Вона більше не хотіла стримувати себе.

Її губи знайшли його шию – легкий дотик, несміливий і ніжний. Дмитро стиснув її міцніше, нахилив голову, ковзаючи губами вздовж її волосся, до вуха. Його дихання було надто гарячим.

Аня затаїла подих, її пальці мимоволі ковзнули під його край ковдри, торкаючись теплої шкіри на спині. Дмитро відгукнувся на цей рух, нахилився ще ближче і, затримавшись лише на мить, його губи знайшли її.

Поцілунок був глибоким, жадібним, повним нетерплячого бажання. Він притис її до себе, ніби прагнув злитися з нею в єдине ціле. Його рука ковзнула уздовж її спини, запам'ятовуючи кожен вигин, кожен подих.

Аня відповіла на поцілунок з тією ж пристрастю, відкриваючись перед ним, довіряючи. Весь світ звузився до тепла їхніх тіл, до солодкого шалу доторків і шелесту дихання.

Але саме в ту мить, коли напруга стала майже нестерпною, Аня злякано вперлась рукою в його груди, зупиняючи. І Дмитро слухняно зупинився.
Він торкнувся її обличчя долонею, притримуючи її ніжно, ніби боявся зламати. Їхні чола торкнулись одне одного, а губи ще відчували смак щойно подарованої пристрасті.

-- Вибач... Я... не можу, -- прошепотіла глухо. 

– Ань... – відповів, і його голос був хрипким і повним бажання. – Все добре, не будемо поспішати. Ти варта того, щоб тебе не обпалити нетерплячістю. Щоб почекати, доки ти будеш готова не через минуле, а тому, що хочеш майбутнього...

Вона лиш мовчки дивилась на нього, серце шалено калатало в грудях, а тіло горіло від бажання. І все ж у її очах було розуміння. І неймовірна ніжність.

Вони залишились так – у обіймах одне одного, так і не перейшовши межу, за якою вже не мали б змоги зупинитись. Сьогодні.... Просто сьогодні так було правильно. А що буде завтра - відомо тільки долі, яка звела їх в цьмоу шале і цьому ліжку...