12. До біса юристів!

Затишну тишу шале зрідка порушувало потріскування полін у каміні. Запах деревини, що тліла у вогні, змішувався з ледь вловимим ароматом кави, який ще залишився після вечері. Повітря було насичене пряною свіжістю гір – запахом сосен і морозного вітру, що просочувався крізь щілини вікон.

За вікнами глухо шумів ліс, іноді чути було, як десь у далечині сумно скрипить стара смерека або перегукуються сови. Світло каміна м'яко освітлювало дерев'яні стіни, кидаючи золотисті плями на підлогу й затишно затінюючи кути кімнати.

Шале ніби саме дихало спокоєм, обіймало теплом і обіцяло – тут можна сховатися від усього світу.

І найменше на світі Ані хотілось говорити про своє розлучення, але Дмитро мало того що запустив вже цей потяг по рейках, так ще й вразив своєю реакцією на прізвище юриста. 

– Ти з ним знайомий? – спитала прямо. 

– Його ім'я відоме всім, хто хоч щось чув про юриспруденцію в Україні, – вдало обійшов гострий кут Дмитро. 

– Так ти в нас таксист, який розбирається в юриспруденції? – штовхнула жартома ліктем. 

– Саме так! І знаю, що цей Паляниця – один з найкращих і, водночас, найгірших через свою повну безпринципність, юрист в країні. 

– От бачиш, – Аня зітхнула. – Я ж казала. А взагалі, знаєш, не хочу про юриста і справи! Взагалі ненавиджу їх! До біса юристів! – сердито пирхнула, викликаючи криву усмішку на обличчі Дмитра. А ще вона помітила, що про Паляницю він знає набагато більше, аніж сказав. Але саме зараз в його товаристві, під музику вітру за вікном та потріскування дров в каміні, їй і справді було байдуже на справи та колишнього чоловіка, кав'ярню і минуле. 

Коли вечеря закінчилась і тарілки опинилися в раковині, Аня непевно поглянула на єдине широке ліжко в кімнаті. Вона швидко струсила плед, розправила подушки й, ніби нічого особливого не відбувається, почала поправляти постіль. Діяла жваво, але краєм ока ловила кожен рух Дмитра.

Той, навпаки, не поспішав. Схрестивши руки на грудях, з легкою усмішкою спостерігав за нею.

– Сподіваюся, що сьогодні вночі обійдеться без війни за ковдру, — кинув жартома, – а то кондиціонер, здається, почав працювати краще.

Аня пирснула зі сміху, та одразу замовкла, коли побачила, як Дмитро неспішно стягує через голову футболку.
Світло від каміна ковзнуло по його сильному тілі, по загорілій шкірі й чітких лініях м’язів. 

Аня мимоволі проковтнула клубок у горлі й закусила губу, відводячи погляд. Її щоки миттєво спалахнули. Але як би вона не намагалася вдавати байдужість, у повітрі повисла напруга – жива, пульсуюча, і чуттєва.

Дмитро, помітивши її реакцію, лише всміхнувся куточками губ і неквапливо кинув футболку на спинку крісла. Він підійшов до каміна, знову підкинув поліно й повернувся до ліжка, де Аня вже сиділа на краю, обійнявши коліна руками.

– Лягай, – м’яко сказав він. – Нам треба нарешті виспатись. – додав м'яко. 

Він влаштувався на своїй половині, залишаючи між ними простір, ніби мовчки даючи їй право на вибір. Аня кілька секунд вагалася, а потім зітхнула й лягла поруч, натягнувши ковдру до самого підборіддя.

Коли камін тихо потріскував, кидаючи теплі відблиски на стіни, їй вперше за довгий час стало по-справжньому спокійно. Правда, занадто гаряче. Особливо, коли перед очима знову і знову поставала картинка оголеного торсу Дмитра. 

Він не виглядав ідеально, як чоловік з реклами чи журналу, але навіть трішки зайва вага на його тілі – лише додавала йому гармонії, тепла і, настав час це визнати, – привабливості. 

Аня відчула, як у грудях і животі це розуміння розливається ніжним теплом. Її пальці мимоволі стисли ковдру – і раптом нестерпно захотілося доторкнутися до нього, відчути на шкірі шорсткість щетини, тепло його тіла, переконатися, що він справжній.

Вона змусила себе заспокоїтись і заплющити очі, але навіть так не змогла втекти від нового, трепетного відчуття, яке вже розквітало імпульсами всередині.

І чи не вперше в житті вона раптом виявила, що, виявляється справжньою мукою може бути отак лежати поруч і не мати змогу доторкнутися. 

“Хоча...”, – зрадливо прошепотіло бісенятко азарту в її душі, “А чому, власне, не можна? Він же ту футболку сам зняв. Показово”…