11

Моя рідна сестра була всього на три роки старша за мене. Так сталося, що після «тісного знайомства» з Демісоном вона опинилася на межі життя і смерті. І доктор Нола, яка згодом стала моєю найкращою подругою, була змушена занурити її в сон. Саме тому вона опинилася серед тих одинадцяти дівчат, які вирушили на Ісіду в камері для медичного сну, яку хтось хльостко назвав саркофагом. Алусіста була єдиною дівчиною, що все ще не прокинулася, і все ще найбажанішою нареченою на Ісиді. Чомусь місцеві владики та їхні спадкоємці були готові на все заради того, щоб узяти землянку за дружину, або, як заведено казати в ісідіанців, - з'єднатися з обраницею. Одного разу я була на обряді з'єднання, який обов'язково відбувається в особливому місці Сили, - нічого зворушливішого, романтичнішого і красивішого я у своєму житті не бачила. На жаль, я зі своїми обранцями такий обряд не проходила. Та й, як з'ясувалося, взагалі законних чоловіків не маю.

Дивлячись у звернені на мене очі самандарців, я раптом зрозуміла, що і сама цілком можу стати бажаною здобиччю для якогось вождя. А чому б і ні? Я молода - мені ще немає й двадцяти, я - землянка, і до того ж абсолютно вільна від уз - принаймні, на думку ісідіанців. Ну, а те, що плюс до всього я ще й мати можливого вождя землян - лише приємний бонус для того, хто доб'ється моєї прихильності.

- Я не розумію, про кого ви говорите, - вимовила несподівано сівшим голосом. - У нашому замку не залишилося ні магічних коробів, ні заточених у них дівчат. А зараз, якщо ви не проти, я б хотіла відпочити - я не звикла до таких подорожей.

Не чекаючи нічиєї згоди, я піднялася і вирушила до свого намету, з останніх сил стримуючись, щоб не побігти.

По суті, самандарцям нема в чому мені дорікнути - саркофага Алу справді немає в поселенні землян. Але я збрехала про те, що не знаю, де вона знаходиться.

За тиждень після того, як зник Деніел, і рівно за два дні до того, як з'явився Демісон, я відвезла саркофаг із нашого замку. Не знаю, чому саме я прийняла таке рішення - мені не снилися страшні сни, і інтуїція нічого не нашіптувала. Просто прокинувшись одного ранку, я прийняла таке рішення. Спочатку я думала залучити до цієї справи солдатів, але Ханна запропонувала зробити це таємно. І як же я зараз була вдячна їй за це!!!

Рано вранці я взяла один із маленьких літальних шлюпів, і підігнала його до вікна медвідсіку. Легко сказати - підігнала! По-перше, я не змогла з першого разу підняти його в повітря. Та й потім зробила кілька карколомних кульбітів тільки тому, що спітнілі від хвилювання пальці раз у раз зісковзували з кнопок пульта управління. За допомогою своїх чарівних ручок, а точніше - магії, що лилася з них, Хана віртуозно провела саркофаг з Алусистою у відчинене вікно медвідсіку і далі - в зяючий зів шлюпа. Дотримуючись підказок своєї помічниці, ми з горем навпіл дісталися до місця сили, захованого посеред печери однієї з неприборканих скель. Сила Ісіди била ключем з невеликої ущелини, і змішуючись з водами струмочка, розчинялася в озері, що причаїлося посеред цієї печери. Свою частину операції Хана виконала просто талановито - вона влаштувала саркофаг на кілька валунів, що виступали над поверхнею. Зверху на прозору кришку вологим іскристим серпанком падали краплі води, напоєні Силою планети Ісіди, які надійно приховували саркофаг від випадкових цікавих поглядів. Внизу - плескалося підземне озеро. У цьому місці воно було досить мілке - навіть якщо Алу раптом прокинеться, а поруч нікого не буде, вона лише намочить ноги по щиколотки. А ще ми завбачливо залишили для неї запас їжі та одягу.

Свою ж частину роботи я виконала набагато незграбніше - чи то виною тому була моя «майстерність» водіння, чи то сам шлюп погано працював, але замість того, щоб попрямувати до виходу з печери, шлюп чомусь різко кинувся вгору. Здається, наш переляканий вереск заглушив удар шлюпа об склепіння печери, яке від цього удару спершу тріснуло, а після другого удару розкололося і обрушилося вниз. Про те, щоб повернутися вниз і оцінити збитки, навіть не йшлося - я насилу змогла доставити нас назад. На щастя, наша вилазка залишилася непоміченою, а про те, що до зникнення Алусісти можу бути причетна я, ніхто не встиг додуматися.

І ось, абсолютно несподівано абсолютно чужі люди ставлять мені незручні запитання про мою сестру. Їхня так вчасно надана допомога мені й зацікавленість до сплячої землянки не може бути випадковою. Тут я зі своєю інтуїцією абсолютно згодна. Чи не означає це, що з однієї пастки я, причому, за власним бажанням, потрапила в іншу, дуже майстерно розставлену пастку?

Я була вже біля самого намету, коли відчула ворушіння за спиною. Не втрималася, озирнулася. Нічого... Тільки бездонне зоряне небо з туманністю, що все ще палала - то залишки нашого зорельота, і четверо чоловіків, що сидять біля багаття і проводжають мене поглядом.

Напевно, привиділося...

Я ураганом увірвалася у свій намет, кинула погляд на синочка, який кумедно розкинувся серед подушок. Це добре, що малюк уже заснув - не в тому я була стані духу і гуморі, щоб укладати його спати.

- Хана, - я підійшла впритул до дівчини, яка піднялася мені назустріч. - Ти зі мною? - запитала тихо. Навіть дивлячись на неї знизу вгору, я все одно відчувала себе вищою і старшою за неї.

- Втікаємо? - так само тихо запитала ісидіанка.

- Так.

- Речі зібрані, - хмикнула дівчина, вказуючи на щось, що нагадувало велику подушку. Я посміхнулася - ось обожнюю це дівчисько. Ми з нею - як дві половинки, як інь і янь. Такі різні, і водночас так схоже розмірковуємо, думаємо...

- Спасибі тобі, Хана. Дякую за все. Без тебе ми пропали б.

- Хто б сумнівався, - пирхнула нахаба і пересмикнула худеньким плечем.

- Ну, тоді я на годинку приляжу, - я озирнулася, видивляючись зручне, але затишне містечко.

Я збиралася не просто спати, а хотіла уві сні провідати свою сестричку. Всіх інших дівчат, які спали в саркофагах, я змогла бачити уві сні лише після того, як вони прокинулися. З Алу ж чомусь справи йшли інакше. Я опинялася в печері, поруч з її спаркофагом, варто було мені тільки захотіти цього уві сні. Ось і зараз я хотіла відвідати її, перевірити - чи не прокинулася вона.