Глава 9

– Прикрийся і не одягай більше такі відкриті сукні, – кинув Мені хлопець, я обвернула його навколо грудей.

Вечір вдався. Поки я встала Кайрен приніс мені склянку води. Бачивши, що хлопець збирається, я взяла сумку і вирушила геть з цього місця. Навушник мій як і раніше не працював тож я вирішила добиратись до дому самостійно без їх допомоги.

Встигла я лишень вийти із готелю та повернути за рогом, як біля мене загув Range Rover Кайрена.

З водійського сидіння тоноване скло машини опустилось і для мене знову відкрилась пихата морда Кайрена. Він довго вдивлявся мені в обличчя, мов би хотів роздерти мене на куски через цю ситуацію.

– Ти.. підвезти мене хочеш? – постаралась я вказати не тремтячим від от от напливших сліз.

– Ну якщо ж зупинився то напевно так, – буркнув шатен і я сіла в автосалон його грубого-абсолютно-чистого-та-блискучого ровера, що і належить такому самозакоханому кретину як він.

– Напевно було б абсолютно по-дурному відправити тебе саму у такому вигляді о 23:00, – почулось вже спокійнішим тоном з боку кретина. – Ти так не вважаєш?

Він раптом подивився на мене, але це був ніжний шепетливий погляд, від якого в мене по тілу пробіглись мурашки, чого ніколи не було із ним. Я нічого не відповіла, просто довго дивилась на нього.

Що за чорт?

Боже, геть!

Крикнула я у себе в голові (хоч і хотілось це зробити вголос) думкам про Кайрена, тому що ці думки були геть зовсім не про те як можна його вбити або провчити.

Можливо це через те, що він сьогодні врятував мене? 

Інших варіантів і бути не могло!

Або я просто боялась подумати, що то було щось інше.

Далі їхали ми у повній тишині – не беручи до уваги моїх бридких думок – і хлопець часто повертав голову в мою сторону, від чого я частіше дивилась на дорогу, щоб він бува не помітив, що я час від часу дивлюсь на нього. Навушник досі не працював і тільки зараз до мене дійшло, що це все було добре сплановано і вимкнення електроенергії в клубі це теж не збіг. Розуміючи наскільки бридко поступили Тео і Елліс я не тямила себе від злості і дуже хотіла пошвидше зустрітися з ними, але.. все ж їм це зробити наказали Руперт та його брати, а піти проти них вони не можуть я знаю це краще всіх.

 Я дуже погано спала минулої ночі, а день зовсім мене виморив, тому я до стоту хотіла спати і ледве трималась аби не заснути. Все ж ми швидко доїхали до мого під'їзду і найважче залишалось в переді: пройти в кімнату непоміченою мамою. Я знала, що Ріана з чоловіком уже поїхали, тож це було простіше, але..

Ми зупинились, хлопець уважно спостерігав за моїми рухами:

– Ти.. дякую тобі за сьогодні, я не знаю, щоб було зі мною, якби.. замість тебе..

в кімнату був хтось інший, – шатен дивився на мене не відриваючи погляд від моїх очей, я знаю вони були червоні та повні сліз, але його це ніяк не збентежило і він мовчки поїхав лишивши мене біля під'їзду.

– Довбаний.. – почала я, ривком змахуючи сльозу, та невдовзі зупинилась, почувши ззаду шум та кроки.

Я миттю повернулась, на лавці вмощувався Норман (сусід знизу) і знову в устілку. Я полегшенно видихнула і попрямувала в середину аїд звуки сонного бормотання чоловіка позаду. На щастя, двері мені вдалось відкрити досить тихо і я швидко пішла в кімнату, мама вже давно спала, а я була у виграші. 

Ранок не був надто хорошим. Ще з до світу мій телефон розривався від великої кількості повідомлень Елліс, Теобальта і братів Бракллі. Я неохоче підняла слухавку . Це була Еллі, голос її був не радісним.

– Пташко, пробач нам. Я справді не хотіла цього, але.. ти ж знаєш як з нами щ

ставляться містери Бракллі, нашого голосу тут немає. – голос в неї був жалісливим та тремтливим, через що можна було б подумати, що вона плакала. – До нас лише потрапила заявка, що клієнт забажав тебе на ніч і все. Хоч ми і вагалась, але Ніл і його брати усе зробили за нас, а нам лише залишалось підготувати тебе і змовчати про правду.

Я зітхнула і встала із ліжка, бажання довше поніжитись в ньому, адже сьогодні вихідний, швидко пропало.

– Про навушник – це теж їхня ідея? – втрутилася через декілька хвилин мовчання.

– Так-так, і те щоб сказати тобі, що у нас вимкнули електроенергію теж вони придумали. Самі ж цілий вечір розважались на барі із нашими дівчатками.

– Все добре. Я знаю їх як ніхто, я розумію, що ви з Теобальтом там ні при чому, тож не ображаюсь, але.. чому ти вирішила подзвонити і розповісти? 

– До нас в той же вечір поступив дзвінок. Він був розлючений, пташко! Не знаю, що ти зробила, але він від дуже злий сказав, що так цього не полишить і дуже сварився, через що містери Бракллі були дуже сердиті і негайно залишили клуб. Але, пташко, від серйозний чоловік, я боюсь, що він може щось тобі заподіяти. Краще вибачся перед ним, можливо це хоч якось допоможе. Ми з Теобальтом в роздумах, що тепер робити, ми буде довго працюємо тут, ще з початку, з перших днів, як тільки відкрився "ДженджиХолл" ми тут працюємо і я не знаю шо буде якщо..

– Тобто? Що значить що буде?

– Ну, містер Вільс сказав, що він зробить усе аби наш клуб закрили, через те, що тут не дотримуються правил і так ставляться до танцівниць, а ще він дуже довго розмовляв із Рупертом, напевно погрожував чи залякував.

– Що? Чому? Не переймайся, я поговорю з ним.

– Ні! Не роби цього. Ти не знаєш який він жорстокий чоловік, а якшо він тебе..

– Елл, я його знаю, ми знайомі уже довго, я упевнена, що зможу його переконати, все ж ви з Теобальтом не винні і не маєте за це відповідати.

– Ви знайомі? Але.. – збоку від неї почулись якісь дивні звуки, мов перешіптування, але й враз затихли.

– Так, я все владнаю.

– Добре, люба, бувай.

– Бувай? – Я поклала телефон і направилась в ванну.

***

– Що чорт забирай це означає!? – гримнув Руперт і кулаком стукнув у дзеркало у одній із гримерок. – Як ця дівка може бути знайома з Кайреном? Та цього бути не може!