Глава 1

Коли я закінчувала університет всі наполягали на тому, щоб я пошвидше одружилась. Не беручи до уваги той факт, що в свої 24 я ніколи не була у стосунках і навіть не знаю як підійти та розпочати діалог із хлопцем, моя сім'я, напевне, зробить це за мене, а мені лише залишиться погодитись. Моя мама одружилась досить рано, в 18 років, тож в моєму віці вже мала 3-ьох річку мою сестру. А я зараз навчилась лише підігрівати запіканку в мікрохвильовці..

Я не вважаю це проблемою, але мама говорить, що ніяка нормальна жінка не захоче, щоб така дівчина, як я, яка не вміє навіть елементарних речей, стала дружиною її сину і увійшла в її сім'ю, як невістка. Однак жіночки із під'їзду зовсім не такої думки. Завжди, коли я проходжу повз них, вони не одноразово констатують той факт, яка я хороша дівчина. Красива, вчусь на відмінно, займаюсь у музикою і спортом та ще й знаходжу час допомагати мамі у домашній роботі – ну принаймні вони так думають, – що ж сказати - ідеальна невістка.

Тож коли до сусідки приїхала її 32-річна донька, яка майстер з кулінарії, мама добряче задумалась про моє перевиховання. Якщо ж вони взяли за мету знайти мені хлопця, а згодом і майбутнього чоловіка, то вони мають як слід навчити Мене всім речам, які повинна виконувати дружина. Тож у моєї мами з'явилась приголомшлива ідея щодо кулінарних курсів сусідки, на які я маю ходити як мінімум місяць, день у день, без прогулів. Не зважаючи на мій чітко розписаний графік, мама все ж знайшла у ньому час для кулінарних занять сусідки Брук. Тож університет, заняття у спортзалі і вокал відійшли на другий план. Зараз я мала відатись лише одній справі - кулінарії. Знаю, якби це почули мої подружки із табору, які вважають мене самозакоханою дівчиною, яка ніколи, не те що буде змінюватись заради хлопця, а навіть забаганкам батьків, вони б точно не повірили цьому. Однак, попри мої вмовляння, мама все ж зробила це. 

В середу – за три дні після приходу до мами цієї чудової думки, – коли я повернулась додому після чергових занять у фітнес-залі, застала приголомшливу картину. У залі сиділи і весело щебетали мама і Брук, коли я підійшла до них із здивованим поглядом, мама не розгубилась і запросила мене у їхню, так би мовити, хорошу компанію. 

– Оу, Мерін, я бачу ти вже повернулась, хутенько приєднуйся до нас - мовила матінка, ставлячи чашку із чаєм на стіл. Не просту чашку, а "унікальну" (принаймні так її називала мама) із нашого старовинного сервізу, якого, не те що неможна чіпати, біля нього навіть ходити мама забороняла, адже його колись на заручини їй подарувала далека тітка Айлу із Казахстану, якої я хоч і ніколи не бачила, але щороку надсилала їй листівки у твіттері на день народження, Новий Рік, день Прощення і інші свята. Вона була віруючою і завжди говорила, що саме цей сервіз унікальний, він як оберіг, якого нам послав сам Бог і він завжди буде оберігати нас від усього лиха. 

- Мамо, хто це? - хоч я і розуміла, кого вона привела до нас додому, я вирішила ввімкнути дурепу і з розгубленим поглядом кинулась до них.

– Це Брук, ти ж пам'ятаєш тітоньку Мері, це її донька, про яку я тобі розповідала. – з усмішкою констатувала мама. – та, що майстер у кулінарії. 

Я миттєво прийшла в себе і сіла напроти них у кріслі.

– Я ж говорила, що не хочу ніяких курсів. Я більше надаю перевагу доставці, ніж приготувати щось самій і ти це чудово знаєш. – дорікнула я, та мене ніхто не слухав.

Поки я відпивала вміст чашки, а мама весело гомоніла із Брук і щоразу мене нахвалювала, до дівчини подзвонили і вона, попрощавшись із нами покинула квартиру.