Рід Габораків

Рід Габораків – давній гуцульський рід, що колись ще в старі часи переселився на Ґорґани (що історично та етнографічно є Бойківщиною), але пам’ятає про своє гуцульське походження. Згідно легенд назва роду походить від гори Габор. Що то за гора – не зовсім зрозуміло, бо такої гори на Гуцульщині немає. Мадярський історик Дежер Домокош Фекете (1823 – 1896) писав, що рід Габораків угорського походження, але самі Габораки це дружно заперечують і що є справді сумнівним. На Закарпатті справді є рід Ґабор, але його не слід плутати з гуцульськими Габораками. В Угорщині справді є прізвище і рід Ґабор, але сумнівно, що ці Ґабори мають хоч якесь відношення до гуцульських Габораків. Щодо гори Габор, то Габораки говорять, що так колись називалась гора Зміїнська біля Замагори, і там були колись їхні споконвічні землі аж до гори Скупова до того, як вони під тиском князів карпів, а потім і князів білих хорватів змушені були переселитись на Ґорґани. Це виглядає на легенду, але легендам гуцули вірять. Після переселення Габораки володіли землями біля нинішніх сіл Рафайлова та Осмолода та біля перевалів Великі і Малі Рогози, та в районі гори Буштул, коли ще ті місця були цілковито дикими. Згідно легенд на горі Зміїнська Велика стояв і замок Габораків, що звався в старі часи Замок Білого Оленя. Але оскільки той дерев’яний замок чи то укріплена гуцульська ґражда (згідно легенди) був спалений ще в VIII столітті, коли ним володів зовсім інший рід горян, дослідити це немає ніякої можливості. Символами роду Габораків є квітуча гілка тирличу синього і білий олень. Гасло роду: «Ми нічого не забуваємо». Основні кольори вишиванок – чорний, синій та сріблястий. Нинішнім ватажком роду є Далило Габорак, що донедавна проживав у Рафайловій, але нині живе в Торонто, Канада. Але його не визнає Рада Гуцульських Ватажків, а його право на цю посаду досі розглядає Суд Ведмедя – ось уже 25 років і все ніяк остаточне рішення не ухвалено. Це пов’язано з суперечками ще XIV століття між різними гілками роду Габораків щодо права володіти титулом ватажка роду. Справа доволі темна, враховуючи те, що багато гілок роду Габораків згасли або загинули в колотнечах, що переживав край.

Про походження роду Габораків є наступна легенда. У верхів’ях Черемошу в часи правління легендарного князя племені карпів Світодана І Гостра Стріла (65 - 34 рр. до н.е.) з’явився величезний чорний ведмідь, що почав нападати на села, нищити худобу, руйнувати хати і навіть полювати на людей. Довго ніхто не міг здолати того ведмедя, дарма збирались цілі ватаги сміливців. Але ось прийшов звідкись на Гриняви хлопець сили незвичайної на ймення Зореслав і сказав, що самотужки здолає того ведмедя в бою. Ніхто йому не повірив, всі тільки сміялися з нього. Але він вдяг на себе шкіру білого оленя, озброївся списом та ножем і влаштував засідку на того ведмедя. І здолав його в двобої. За це князь нагородив його землями на горі, що тоді звалася Габор, де і оселився той юнак, збудувавши осідок чи то замок. А від його нащадків і пішов рід, що взяв собі імено від назви гори. А оскільки захищала в бою Зореслава шкіра оленя, то і знаком роду став білий олень. І замок свій ватажки роду назвали Замком Білого Оленя. Габораки з давніх давен варили трунок з синього тирличу, який давав їм незвичайну силу, тому і синій тирлич став другим знаком роду. Про подальшу долю Зореслава Габорака є ще одна легенда. Буцімто він не помер, а коли дожив до першої сивини, то перетворився на білого оленя, що досі ходить Карпатами. І коваль Вогнесил підкував того оленя срібними підковами. І хто побачить того оленя або хоча б почує дзвін його срібних підків, того чекає щастя і довголіття. І тоді, мовляв, в Карпати прийде довгоочікувана воля, коли срібні підкови того білого оленя зітруться і стануть тоншими за вухо кота, і побачить його син мельника, у якого на лівій руці шість пальців. Та легенда була складена наприкінці XVIII століття, коли багатьом людям в Карпатах здавалось, що на жадану волю марно чекати і не здобути її барткою та крісом. 

Пізніше, коли Габораки переселились на Ґорґани, їхні землі, гору і Замок Білолого Оленя захопив рід Байбараків. Сталося це набагато пізніше – десь в часи правління князя білих хорватів Любомира ІІ Самотнього (615 - 618)  (якого історики теж дружно вважають особою легендарною). Символом роду Байбараків була змія, тому і гору назвали Зміїнська Велика. 

Перекази роду Габораків доволі уривчасті. Про їх ватажків ми більше дізнаємося з переказів інших гуцульських родів, при тому саме від тих, з якими Габораки ворогували. Тому навряд чи ті перекази і легенди відображають істину чи хоча б якісь реальні події. Взагалі, Габораки ворогували з більшістю гуцульських родів. Тільки з родами Смеречуків та Вівчаруків у Габораків була тривала спілка і побратимство. Більше того, у них були конфлікти і ворожнеча з князями, що правили Карпатами – і з князями карпів, і з князями бастарнів, і потім з князями білих хорватів. Недарма багатьох ватажків роду Габораків неодноразово в VII – IX століттях оголошували людьми поза законом і persona non grata. Але притулком ватажків Габораків були Ґорґани – край на той час дикий і малодоступний. Та й ватажки Габораків мали чимало сховок серед дрімучих хащів і скелястих гір тодішніх Ґорґан. Тому то ми не знаходимо згадок про рід Габораків ні в «Книзі Чорного Сонця» в якій ватажки гуцульських родів ставили свої родові знаки під присягою князю білих хорватів, що запанував над Карпатами, ні в «Книзі Білої Вівці» про ворожнечу і війни між карпатськими гірськими родами в VIII столітті.

Про те, як рід Габораків переселився на Ґорґани існує ще одна легенда – називається «Вигнання роду Габораків», яку варто було б навести повністю. Вибачаюсь за таку довгу цитату. Без цього ніяк. У легенді згадується князь карпів Світозар ІІІ Сторож (177 - 184) про якого існує ще низка легенд і казок.