Рід Березюків

Рід Березюків - давній гуцульський рід. У давні часи володів землями біля нинішніх сіл Баня Березів, Вижній Березів, Нижній Березів, Сережній Березів, Акрешори, Рунгури та біля гір Рожет, Рокита Мала, Чемеговська. На сьогодні рід Березюків не має визнаного Радою гуцульських ватажків та Судом Ведмедя ватажка, тому згідно гуцульських законів цього роду ніби не існує. Такі роди в Карпатах ще називають «родами пастухів». З давніх часів у роді Березюків посада ватажка роду була спадковою. Основна лінія ватажка роду урвалася у 1946 році і з того часу рід не має ватажка. На посаду ватажка претендують люди з двох бічних гілок роду - Березюки Акрешорські та Березюки Рунгурські, але Суд Ведмедя відхилив обидві кандидатури і досі посада ватажка роду Березюків лишається вакантною. Гасло роду Березюків: «Моя надія тільки на пана Бога!» Основні кольори вишиванок - зелений і чорний. Символ роду - гілка берези. Резиденція ватажка роду спочатку була розташована на горі Рожет, що в давні часи називалася Золота. Після того як дерев’яний замок на горі Золота був спалений, Березюки збудували укріплене обійстя на горі Ротундуль. Коли і від нього лишився лиш попіл під час чергової війни, резиденція ватажка роду була в селі Вижний Березів. Крім цих дерев’яних замків рід Березюків мав ще замки на горах Чемеговська, Рокита Мала та в урочищі Куратул. У цих замках були свої каштеляни та варта з родів Потяків та Рибчуків. Замки були дерев’яні і нині від них не лишилося і сліду. Товариство «Стара Гуцульщина» з села Чорні Ослави планувало відновити замок на горі Рожет, що колись, у свій час, був одним з найпотужніших замків в Карпатах і називався Замок Чорного Ведмедя, але справа так і лишилася в проекті. Крім того не збереглося ніяких креслень чи малюнків цього замку, навіть приблизних описів, тому відновлення цього замку буде фантазією будівничих, а не відтворенням історії. 

Про походження роду Березюків збереглося чимало легенд. Хоч історики і не ймуть віри цим легендам, вважають їх вигадкою, але всі погоджуються з тим, що рід Березюків походить від давніх автохтонів Східних Карпат. Кожен гуцульський рід має про засновника свого роду якусь красиву легенду. Засновник роду обов’язково або герой, або мудрець, або чарівник, що знався з потойбічними силами. Так і рід Березюків розповідає, що засновником роду був якийсь Береза, що жив в часи князя Білих Хорватів Добромисла І Чорна Одежа (366 - 372). У той час, згідно легенди, жителям села Рунгури докучав величезний вовк, що нападав на худобу та людей. Береза вистежив того вовка і вбив його на горі Варатик. Потім він заснував Село Березів, від якого потім виникли села Вижній, Нижній, Середній, та Баня Березів. Нібито він мав чотирьох синів - Вихора, Ґреґота, Космача та Вершника, що і заснували ці чотири села і дали початок чотирьом основним гілкам роду Березюків, а потім у ІХ столітті від Березюків Ґреґотських відокремилась ще гілка Березюків Акрешорських, а від гілки Березюків Вершників відокремилась гілка Березюків Рунгурських. Всі вони вважаються молодшими гілками і ніколи, аж до нинішніх часів не претендували на посаду ватажка роду Березюків. 

Рід Березюків зберіг ще таку легенду. В часи правління князя білих хорватів Всевида VI Світла Голова (532 - 561) у 558 році напали на Карпати обри (авари). Гуцульські загони і загони білих хорватів зустріли великий загін нападників біля села Шешори, де і відбулась Шешорська битва, під час якої авари були розбиті, а ватажок роду Березюків - Кметь Береза вбив командира загону аварів у поєдинку. І нібито, князь білих хорватів Всевид VI Світла Голова підійшов до Кметя, що стояв над вбитим ворогом, занурив три пальці в кров аварського хана і провів по щиту Кметя Берези. І сказав: «Ти тепер будеш стояти на сторожі Карпат на горі Золотій!» І дарував роду Березюків землі на горі, що нині зветься Рожет. З того часу Березюки - де б вони не жили, малюють на воротах три червоні смуги в знак тої давньої перемоги. 

Історики скептично ставляться до цієї легенди і дружно це все заперечують, включно з історичність Шешорської битви, вважають цю битву легендою. Це вони аргументують тим, що авари вперше здійнили набіг на Європу в 565 році, а перший набіг на Карпати здійснили в 598 році в часи князя білих хорватів Горислава ІІІ Хороброго (587 - 612). Але, можливо, тоді напад зробили не обри, а якісь племена гунів - кутригури або утригури, які все ще жили в степах Причономор’я і робили набіги на слов’ян, а з часом перекази заплутались і всіх кочівників того часу почали називати «обри». 

В історичність Шешорської битви вірив священник села Шешори отець Климентій (в миру - Іван Березюк) (1732 - 1802). Він у 1784 році робив розкопки біля села Шешори і за його словами знайшов іржаві мечі, потрощені шоломи, наконечники стріл та списів, залишки кінської збруї. Але ці розкопки він вів зовсім не професійно. Крім того, знайдені предмети після смерті отця Климентія десь пропали, тому встановити час коли ці речі потрапили в землю немає ніякої можливості. 

Так чи інакше, але саме про цю подію співається у старовинній гуцульській пісні «Три смуги»:

                                    «Ой, три смуги, та й три черлені,
                                     Та й на тисових воротах мальовані,
                                     Три черлені, три криваві, три знаки, 
                                     А в Берези були штири сини, та не однакі...»

Замок на горі Рожет рід Березюків збудував у часи правління князя білих хорватів Любомира І Сива Борода (612 - 615). Потім замок був суттєво перебудований у 839 році в часи правління князя білих хорватів Світозара ІІІ Срібний Перстень (830 - 848). Тоді замок перетворився з простого укріплення в справжню неприступну фортецю з подвійними стінами та високими вежами, ровом та валом. Перебудову замку приписують XVII ватажку роду Березюків - Березі Чорноокому. Замок витримав не одну війну і не один набіг на Карпати кочівників, але був спалений вщент під час ворожнечі родів Березюків та Стефлюків, що перетворилась у справжню війну. Стефлюки спалили Золотий замок спекотного і сухого літа 1167 року під час несподіваного нічного нападу, коли в замку був дуже малий загін охорони. Кажуть, заграва від пожежі була видна далеко і старі люди казали: «Це не Золотий замок горить, це горить гуцульська слава!»