Розділ 1

Любов зробила мене егоїсткою...

Для всіх тих випадкових людей, які надихають мене, і не знають про це...

The kooks - Sweet emotion

Вода під ногами так притягує. Пірс не надто надійний, але мене це зараз зовсім не хвилює. Я знищила 92 дні літа:

- Що, знову?,- питає подруга

- Так, мені здається

- Завтра на навчання

- Так. А я за все літо побачила Луцьк, Луцьк, Луцьк і ще Озерце, бо зараз сюди приїхали. Чому раніше цього не робили?,- як я могла

- Їдемо вже, мені ще речі збирати

- Ми не скупаємося?

- Поїхали вже

***

- Ні, ні, ні, тільки не це!,- кричу я і вибігаю на балкон. З моєї кімнати ідеальний вигляд на мій сад. Пуп'янки півоній, тобто тільки початок літа! Так, ще календар! Біжу до ліжка і вмикаю телефон - 1 червня!,- Мама, вставай!,- за мить я вже була на кухні, де вона саме готувала ранкову каву,- Доброго ранку! Пуп'янки півоній! Це неймовірно!

- Я рада, що у тебе хороший настрій. Які на сьогодні плани?

- Ну спочатку попити з тобою кави і приготувати неймовірний сніданок. А потім, якщо ти не проти піду в садовий супермаркет. Хотіла нарешті купити ті подушки на стільці біля горіха та й нові квіти подивитися

- Мілана, знову лише сад?

- Ну чому лише сад? Я збираюся побачитися з Даною ще. А ти маєш якісь пропозиції?

- Сьогодні йду в гості до подруги,- тільки не до Наталі, тільки не до Наталі,- Наталі. Я думала, ти складеш мені компанію

- Ти ж знаєш, як я їх обожнюю

- Їх? Я думала лише Артема,- засміялася мама

- Яка ти смішна, я зараз лусну від сміху. Ми ж домовилися: я кажу, хто мені подобається - ти ніколи не згадуєш

- Ну досить, все добре. То що підемо разом?,- мама нарешті почала частувати каву

- Артем досі в Польщі на стажуванні?

- Мг

- О котрій?,- питаю я, бо все-таки не пропущу таку можливість

- Шоста

- Я зможу сходити по подушки для стільців?

- Ні

- Чому? Ну мама!,- вона почала виймати кухонне приладдя для панкейків, і я швидко забрала його, бо це моя робота

- Ти знову? Мілана, як ти підеш пішки в таку спеку 8 км туди і стільки ж назад. Ти ж ніби збиралася в той магазин, що за містом?

- А велосипед?

- А подушки ти до себе примотаєш для зворотнього шляху

- Я не піду до Наталі

- То не йди

- Добре, я дійсно хочу до них. Тоді я просто погуляю по місту з Даною

- Окей

- Я не питала дозволу, я вже доросла,- панкейки вкрилися рум'янцем. Прийшов їх зоряний час - виклала на тарілку і полила медом. Як я це роблю? Неймовірно

- Розсмішила. Дякую за сніданок. Вони з медом?,- запитала мама і я кивнула,- Коли ми починаємо правильно харчуватися?

- Наступне життя я хочу присвятити модельній кар'єрі, а це життя буде для панкейків з медом, панакот, шоколадок, фонданів, бізе, тартів, макарунсів, креп сюзетів, захерів, наполеонів...

- Я зрозуміла, щастя тобі

- Дякую. Тобто, спека весь день?

- Так

- Тільки не це. Тоді я з Даною будемо в нас в саду, якщо ти не проти?

- Звичайно, не проти

Більшість моїх планів на день розбиваються в стіну реальності, лінивості та планів інших людей. Так просто я опинилася в Центральному парку імені Лесі Українки в моєму рідному Луцьку. Дана давно запланувала гуляти тут, а я не мала наснаги їй заперечувати.

- Чому ти така загадкова сьогодні?,- перервала мої думки подруга

- Ми йдемо в гості до пані Наталі...

- Не говори далі, все зрозуміло,- як я не люблю перебивання Дани, але у всіх є свої моменти,- Мілана, заспокойся. Артем, він, ну як сказати

- Його не буде,- заперечила я

- Ну то чому переживаєш? Візьмеш книгу з їхньої "НЕЙМОВІРНО СТАРОВИННОЇ" колекції понтів і будеш читати, на радість батькам

- Дана, та розумієш, краще б він приїхав. Ми не бачилися цілу вічність. З Тернополя він не приїжджав весь рік, на свята лише, але ми тоді не бачилися. Тепер з тим стажуванням. Чесно, я за ним скучаю. Моя діяльність - творча, в певному розумінні, потрібне натхнення. Артем - єдиний, хто мене надихає,- мою промову перебили канни з центральної алеї.- Неймовірно, вони зовсім не підходять, ще й стільки бур'янів, зовсім брудні. Ах, а дивися, які гарні півники там... Це чудово...

- Мілана, прийом, ми про Артема говорили

- Немає про що говорити... До речі, що це за ностальгія за медичним у твоєму інстаграмі? "Сашка сумую сильно". Я ревную сильно, Дана,- до нас позаду наближається солодкий оксамитовий чоловічий голос

- То що той Сашка,- лунає збоку від високого хлопця

- Як він в тему. А який симпатичний,- говорю я сміливо, він ж мене не почує. Але хлопець повертається і посміхається мені. Все-таки почув. Як незручно вийшло

- Мілана, мовчи,- шепче Дана і я слухаю. В один момент Дана не може стримуватися - сміється на весь парк. Яка ж я дурепа. Хлопець повертається ще раза 2, що мене дивує

- Дана, ну я ж правду сказала

- Це точно, він капець який гарний. Навіть Леонардо не такий красунчик,- підтримала подруга

- Шкода, що я така страшна

- Мілана, не починай, бо дам в лоб. Ти дуже симпатична. Звичайно, не така, як він, але також нічого

- Дякую, могла мене з ним не порівнювати. Тільки подивися на це,- зі штучної річки вийшли каченята і переходили дорогу перед нами,- Не злякай, тихо,- попередила я подругу. Вони були дуже милі і тому я почала йти за ними в качиному стилі. Мені вже 18, а я пародіюю качок в парку. Мою подругу це дуже потішило.

- Ходімо вже, Міла

- Як твоя сесія?,- запитала я подругу

- Це ж медичний, у мене їде дах. Якщо я за сьогодні вивчу ще кілька паразитів і кліщів, то боюся, що парки будуть для мене зачинені назавжди. Я навіть зараз відчуваю, як якийсь Dermacentor Nutalli падає мені на шию і лізе в напрямку моєї крові

- Фу, не говори такого. Мені аж противно

- Це біологія, нічого не поробиш,- засміялася Дана

- Жахливо