Глава 28. Артем

Машина котилася тихою вулицею, а я все не міг заспокоїтися. Голова гуділа від думок, а серце — від сумнівів і ревнощів. Я дивився на Єву, що сиділа поруч, злегка нахилившись вперед, зосереджено розглядаючи щось у телефоні. Вона виглядала такою впевненою, сильною, такою… недосяжною.

Усе це мені не подобалося. Особливо її розмови з тими чоловіками, з якими я бачив її на вечірці — з містером Мендесом і тим нахабним Шевчуком. Вони дивилися на неї так, ніби хотіли її роздягти поглядом. І я не міг змусити себе не помічати це.

«Чому я так ревную? — питав себе я. — Хіба я не повинен довіряти їй? Вона ж моя дружина лише на папері. Між нами угода. Але щось у цих поглядах лоскоче мою шкіру, нагадує, що я можу її втратити...»

Мої пальці стискали кермо все міцніше, а думки перетворювалися на клубок тривог і страхів. Я знав, що не можу вимагати від неї змінити себе чи перестати бути такою привабливою. Так, вона красива. Чоловіки задивляються на красивих жінок. Хіба мені цього не знати. Але чи можу я терпіти, що чужі чоловіки це використовують?

Я глибоко вдихнув, намагаючись заспокоїтися. 

— Чого ти хмуришся? Що з тобою сталося? — врешті спитала вона.

— Ти бачила, як вони на тебе дивляться? І той Шевчук, і містер Мендес. Ти не можеш ходити на такі зустрічі в цих відвертих платтях!

Її холодний погляд у відповідь пройняв мене наскрізь.

— І хто ти мені, щоб забороняти? — сказала вона рішуче. — Крім того, я спитала твоєї думки сьогодні, але ти мовчав. Чого ж ти одразу не сказав, що це занадто? Я знаю чому. Бо це не занадто. То до чого тепер твої претензії?

Я відчув, як серце стискається, а горло пересихає. Мене дратувало те, як вона зі мною розмовляє. Жодна жінка не сміла так парирувати, але Єва не схожа на інших. Вона не ловить мої погляди, не намагається подобатися. Здається, їй взагалі чхати на мою думку. Я для неї лише бос, можливо партнер. Максимум — друг. І це теж бісить.

— Мені здається, ти забуваєш, що ми — чоловік і дружина, — випалив я. 

— А ти забуваєш, що це все фальш! Між нами договір! Контракт! Я не твоя, щоб ти міг мені влаштовувати сцени! Ніколи не була і ніколи не буду твоєю!

Вона різко відвернулася, і гнів у її голосі прозвучав голосніше за все, що я міг почути. Ревнощі кипіли в мені, слова вискакували майже безконтрольно, і я ледве стримував бажання довести, що вона помиляється. Вона моя! Вже! І завжди буде! Раптом в останню мить помітив, що на перехресті зелений світлофор різко змінився на червоний, а пішохід несподівано вибіг на дорогу.

— Стоп! — крикнув я, різко натискаючи на гальма.

Колеса зчепилися з асфальтом, машина різко зупинилася, і я відчув, як серце виривається з грудей. Від несподіванки ми мало не вилетіли вперед.

Єва крикнула від розгублення і страху, а тоді накинулася на мене:

— Ти що, хочеш нас убити?! Ти ненормальний, як можна так їхати?!

Я глянув на неї, розуміючи, що вона у гніві, але і сама була на межі.

— Ти сама відволікла мене! — спробував пояснити я, дихаючи важко. Довелося з’їхати на узбіччя і зупинити авто. В такому стані продовжувати їхати було б небезпечно.

— Відволікла?! Ти краще б дивився на дорогу, а не на мої сукні й на тих, хто на мене заглядається! — вона падала від гніву. З блакитних очей бризнули сльози, але вона не зважала. Єва накинулася на мене з кулаками. Її удари майже не відчувалися на тілі, але емоції були сильними. Довелося зловити її за руки, щоб вона не вдарилася до чогось в своєму пориві.

— Заспокойся, адже все добре, — сказав їй, а тоді потягнув її до себе. — Ніколи більше не смій мені такого казати! — випалив майже в її вуста.

— Казати що? 

— Що ти не моя, — пояснив їй. — Ти — моя.

— Йди до біса! Я твоя лише на папері! — продовжувала лютувати, не здогадуючись, як сильно розпалювала мене своєю непокорою. Вибору не залишалося. Довелося діями запевнити її, що вона помиляється. Тож я смикнув її на себе сильніше і палко поцілував. Так, як давно мріяв.

Ніч огортала все місто, але в моїй душі палахкотіла справжня буря. Її губи були такими м’якими, теплими, наче магніт притягував мене до неї з неймовірною силою. Я цілував її шалено, пристрасно, а всередині мене все палало. Її дихання стало глибшим, відчував, як вона віддається цьому моменту, і це розпалювало моє бажання ще більше. Вона не зупиняла мене. Могла, але не робила цього.

Я прошепотів їй на вухо, голос тремтів від емоцій:

— Ти лише моя… тільки моя… Зрозуміла?

Вона відповіла, щось невнятно мугикнувши, та я й не наполягав. Поговорити можемо й пізніше.

Пальці ледве торкнулися її шиї, проводив по ній губами, немов читаючи її найпотаємніші думки. Мої поцілунки опускалися на ключиці, і я відчував, як її серце б’ється під моїми руками — так близько, так по-справжньому. Її тіло реагувало на кожен дотик, а я губився в цьому відчутті, наче час зупинився.

Рука опустилась на її коліно, ковзнула вверх по нозі, погладжуючи стегно, і я відчув, як вона зітхнула, стала більш відкритою, більш близькою. Коли я знову повернувся до її вуст, поцілунок був уже палкіший, жадібніший — я хотів сказати їй все без слів, доторком передати все, що відчуваю.

У цю мить я знав: вона моя, і ніщо, жодна сила не відірве мене від неї цієї ночі.