Глава 27. Єва

Я вже встигла зрозуміти, що у таких заходів є свій сценарій. Спочатку всі мило вітаються, обмінюються компліментами, а потім, у більш відокремлених куточках, починається справжня гра — тихі шпильки, натяки й перевірка на міцність.

Вечірка йшла своїм розміреним ходом — світло люстр м’яко відбивалося в бокалах, у повітрі змішувалися аромат парфумів і тихий гул розмов. — Цей твій змій схожий на набундюченого індика, — усміхнулася я, дорогою розглядаючи чоловіка, про якого чужа вже чимало. Головний ворог Артема. Людина, яка йде до своєї мети, не перебираючи методами.

— Насправді це ще той скунс, — відреагував на жарт Коваленко.

Ми підійшли до чоловіка в темно-синьому костюмі. Він розвернувся до нас із тією посмішкою, яка ніби нічого не приховує, але водночас не обіцяє нічого хорошого.

— Яка неприємність побачитися, — Артем своєрідно привітався з Сольським. 

— Взаємно, Коваленко. Але що робити? Такі заходи примушують нас зустрічатися, — кивнув чоловік. До нього одразу ж підійшла молода висока жінка в дорогій сукні смарагдового кольору. По тому, як вона поклала руку на його плече, я зрозуміла, що це його дружина.

— Карино, ти виглядаєш чудово, — Артем поцілував її пальчики. — Дозвольте відрекомендувати мою дружину Єву. Єво, це Кирило Сольський, керівник “ВекторГруп” і його половинка Карина, — Артем говорив рівно, без надмірної ввічливості.

— Пані Єво, — він ледь нахилив голову, — приємно познайомитися.

— Взаємно, — відповіла я, намагаючись зберегти нейтральний тон.

Артем не став витрачати час на світські балачки.

— Кирило, я маю поспівчувати тобі. Цього разу вам не вдалося завдати нам значної шкоди, однак ви старалися.

Я помітила, як співрозмовник ледь помітно напружився, але швидко відновив спокій.

— Не розумію, про що ти, Артеме, — розвів він руками.

— Розумієш, — спокійно відповів мій чоловік, і я відчула, як його рука на моїй талії стискається міцніше. 

— В тебе параноя. Навіть, якщо впаде астероїд, ти і в цьому звинувачуватимеш мене, — байдуже хмикає він. Тієї ж миті до мене звертається його дружина:

— Пані Єво, це правда, що ви працюєте зараз в холдингу Коваленків? — голос був гладкий, майже масляний. 

— Правда, — кивнула я, ще не розуміючи, до чого вона веде.

— Ах, як цікаво. Знаєте, а ви відома. Особисто я так багато чула про вас.

— Сподіваюся, щось хороше, — відповіла я, зберігаючи усмішку.

— Хмм… — вона ковзає по мені поглядом. — Залежить, кого питати. Хтось скаже, що вам просто пощастило.

— А хтось скаже, що я вмію працювати, — підхопила я, роблячи ковток шампанського.

Карина ледь помітно піднімає брову.

— Працювати? У вас же тепер є чоловік, який може вирішити будь-що. Навіщо вам… напружуватися?

Я вже відкрила рота, але Артем встав між нами, і його спокійний, навіть ввічливий тон був небезпечніший за будь-які крики.

— Мені дуже пощастило. Моя дружина знає, що успіх — це не подарунок. Це результат.

Я відчула, як його рука лягла мені на талію, підтримуючи. І вперше за вечір я розслабила плечі.

— Приємного вам вечора, — кинула я, і ми пішли геть, залишивши їх з тією самою самовдоволеною посмішкою, тільки тепер вона здавалася вимушеною.

— Точно скунси, — прошепотів до Артема. Він усміхнувся.

— Я ж казав. Не зважай на них. Парочка, що треба. А нам необхідно поговорити ще з деким, пам’ятаєш?

— Пан Шевчук, — киваю.

— Саме так.

І враз ця вечірка здається мені чимось на подобі продовження офісної роботи. Лише дрес-код менш зручний.

Артем швидко знайшов поглядом потрібного нам бізнесмена. Це був високий, з ідеально укладеним волоссям і занадто самовпевненим поглядом, який одразу ковзнув по мені зверху донизу, щойно ми наблизилися.

— Артеме, радий бачити, — його усмішка була теплішою, ніж у Сольського, але в ній відчувалася та сама обережна оцінка. — Знайомте мене з такою чарівною дамою.

— Це моя дружина, Єва, — сказав Артем, тримаючи мене ближче до себе. — Єво, це Назар Шевчук, видатний бізнесмен.

— Дуже приємно, — я ввічливо посміхнулася. — Чула про вас тільки хороше.

— О, сподіваюся, чутки не перебільшують, — він відповів, але його погляд зовсім не відривався від мого обличчя… і, здається, не тільки від обличчя. Було відчуття, що він мене роздягає очима.

— Назаре Пилиповичу, я чув, що ви відійшли від співпраці з Сольським і шукаєте нових партнерів… — Артем розпочав розмову прямо. Я ж вирішила триматися м’яко, але впевнено.

— Це ще дуже свіжі новини. Дивно, що ви про них знаєте. Але так, це правда, — він здивовано поглянув на мого чоловіка. Нарешті відірвав від мене допитливий погляд.

— Тоді ми маємо для вас пропозицію, від якої не відмовляються…

— Ми? Ваша чарівна дружина працює в «ArionTech Group»? — його що, реально зацікавило лише це?

Проте байдуже. Нам же треба ця співпраця. Тож я втрутилася в розмову і стала розповідати про нові проєкти. Він відповідав із зацікавленістю, але час від часу робив такі паузи, ніби розглядав кожен мій жест.

— Знаєте, Єво, — сказав він у якийсь момент, — я б із задоволенням попрацював разом з вами. Думаю, ми могли б створити щось дуже сильне…

— Тоді чекатимемо на вас в офісі, — відповіла я, роблячи крок ближче до Артема, аби нагадати Шевчуку, що ми тут разом.

Артем весь цей час мовчав, але я відчувала, як його рука на моїй спині стала жорсткішою, ніж кілька хвилин тому. Він точно помітив, як дивиться на мене Шевчук.

— Ми обов’язково ще поговоримо, — холодно підсумував Артем і повів мене далі, навіть не обернувшись.

І поки я почувалася схвильовано-задоволеною результатами співбесіди, мій чоловік походив на крижану людину. Це мене трохи дивувало, бо до кінця вечірки він не відходив від мене ні на крок і абсолютно втратив настрій, наче сталося щось жахливе.