Глава 35

      Після трепетної бесіди хрещена ще трохи побула в маєтку . Разом із Морті вони ще недовго прогулялись в саду, обговоривши робочі питання  новоспеченого маркіза.  Трохи згодом, їй все ж таки прийшлось попрощатись зі хрещеником, якого вона так сильно любила, наче свою рідну дитину.
Морті простився зі своєю названою мамою і відпровадив її до карети.
Він дивися їй у слід, бо для нього ця жінка значила дуже багато і навіть зараз він вже  сумував за нею і за її теплом,  яке вона йому дарувала своєю підтримкою все життя.
Провадивши, хрещену Морті направився до ще однієї жінки, яка стала для нього надзвичайно важливою за такий  невеликий проміжок часу.
Коли він побачив Емілі  то вирішив повідомити дещо:

— Міс, моя хрещена щойно поїхала.

— Вона чудова жінка. Вона… тепла. Зовсім не схожа на…

— Я знаю, — перебив він. — Саме тому я так її люблю. Вона — рідкість. Як і деякі інші люди.
— Ваша хрещена мені імпонує.
— О, справді? Що саме вам у ній сподобалося?
— Вона розумна, добра, і не боїться казати вам правду. І ще — вона не намагається мене змінити.
— Вона не намагається змінити й мене. Просто… дивиться так, ніби я вже кращий. І через це хочеться ним бути.

— Це велике вміння — любити без спроб перевиховати. Думаю, вона вас дуже любить.
— Так. Вона для мене більше, ніж просто хрещена. Вона — моя єдина родина, яку я не втратив. Вам пощастило, що це моя хрещена, а не мати.
— Чому це?
— Бо якби вона була моєю матір’ю — я б, мабуть, не виріс таким… м-м… скромним.
— І це ви називаєте скромністю?
— А ви ні?
— Я називаю це впертістю, зарозумілістю… іноді.
— Ну, зате правду говорите. Це мені в вас і подобається.
— Ви сказали, що моя хрещена тепла… А знаєте, чого мені завжди було холодно?
— Через матір?
— Вона… не вміла любити. Не мене. Вона любила ідею про те, ким я маю бути. А я нею не став. Я був дитиною, яка просила її: "Поглянь на мене. Побач мене". А вона… бачила лише свою тінь.
— Ви були самотні.
— Я був маленьким лицарем Але щоночі я питав себе, чому я не такий, як вона хоче. А потім перестав питати. Просто став тим, кого вона боялася — незалежним, гордим. Холодним.
— Але ви не холодний.
— А ви все бачите, так?
— З вами… мені страшно. Бо я вже не можу ховатися. Ви як дзеркало. А мені ніколи не дозволяли себе бачити. Справжнього.
— Я не ваша мати, Мортімере. Я не боюся вашої справжності.
— Я не проситиму вас любити мене. Я просто… хочу, щоб ви знали. Мене. Ось цього ким я є насправді.