Моя Емілі
Глава 28
Емілі тільки-но виходила зі своїх покоїв, як у коридорі з’явився Мортімер. Розхристаний, з легенькою щетиною, у руці — чашка чаю, що парувала, наче єдине тепле в цьому суворому чоловікові.
— Сер?.. Ви, гм, добре себе почуваєте? — здивовано спитала вона, дивлячись на його напівсонний вигляд. — У Вас щось сталось?
Він зупинився навпроти неї, зробив ковток чаю, втупився у неї поглядом, який змішував втому з сарказмом:
— Звіти… — видихнув важко, — з ніг збили.
— О Господи! — Емілі прикрила вуста долонею, стримуючи сміх. — Вас атакували?! Багато їх було?
— Полчища. Ціла армія статистики й нескінченних паперів. Я мужньо тримався, але вони — підступні. Особливо колонка з бюджетними витратами. Вона знала, куди бити.
— Ви, наче рицар! — вклонилася вона, все ще сміючись. — Може, Вам потрібна перев’язка або… відпустка?
— Мені потрібна людина, яка б відганяла від мене всі звіти. І можливо — приносила чай у ліжко.
— Так-так, звісно. А ще, мабуть, читала Вам вголос перед сном?
— І пекла пироги. Не забудьте про пироги, міс Абрамс. — з іронічною серйозністю додав він.
Вони обоє засміялись. Це була коротка, майже нічого не значуща розмова, але після неї в коридорі стало якось тепліше. І чай здавався вже не таким гарячим, як ті погляди, якими вони обмінялись у кінці.
#4948 в Любовні романи
#152 в Історичний любовний роман
Відредаговано: 28.06.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
