Глава 21

В той час , коли Емілі все ще сиділа за столом в їдальні і обдумувала, як саме їй далі вчинити, пані Уолет пішла до кабінету Мортімера, що був на другому поверсі. Дійшовши, по коридору до дверей, пані Уолет підійшла до дверей і мимоволі стукнула два рази:
—Любий, сер, я не завадила, Вам ?
—Ні, я не сплю. Заходьте.
Гувернантка пройшла в кабінет і продовжила розмову:
—Дорогий, Мортімере, можна з, Вами,  поговорити про дещо?
—Ем…ну так. Кажіть, що вже сталось.
—Сер, я хотіла у,Вас, дізнатись, що зробила, Вам, ця дівчинка?
—Про що це, Ви ?
—Любий Мортімере, вона ж тут взагалі сама. Їй потрібна зараз найбільше підтримка, а, Ви, таке їй кажете.
—Це було жахливо низько, так ?
—Ще й як, сер. Я ніколи в житті не думала, що, Ви, так коли небудь так себе поведете. Я була про, Вас, набагато кращої думки.
—Вибачте, пані Уолет, я не розумію, що на мене взагалі найшло. Я дуже шкодую за все, що я сказав, повірте.
—Пане, але чому ж тоді, Ви, таке собі дозволили ?
—Міс Уолет, просто…знаєте…мені здається...що…що я кохаю її…
—О господи ! Ви, це серйозно?! Боже мій ! А я вже думала, що, Ви більше ніколи не програєте почуттям. Але, виходить навіть, такі сильні люди як, Ви, падають на коліна перед коханням.
—Я не знаю, що мені робити…
—Мій дорогий, Мортімере, не переживайте, Ви, так. Все буде гаразд. Просто дівчинці потрібно трохи більше часу от і все. Хай звикне до нового життя. На неї і так стільки навалилось. Вона тут сама, а,Ви,  в себе вдома. Зрозумійте її врешті решт.
—Гаразд. Я подумаю над вашими словами. Але…
—Яке «але», Сер?
—Я не дозволю їй дізнатись про мої почуття…це занадто швидко.
—Добре. Як знаєте, мій любий…Так, гаразд я напевно піду, сер. Потрібно, ще зробити багато хатніх справ.
—Так, звісно. Як, Вам, буде завгодно.
—Подумайте, про все, що я сказала, гаразд ?
—Подумаю. Лише з великої поваги до, Вас.
—От і добре. Це просто чудово, мій дорогий!