Глава 20

—Місіс Уолет, ну і що це було ?
—О люба, я прекрасно розумію тебе, повір. Мортімер непроста людина. До його душі потрібно багато йти, аби домогтися її прихильності. Він з дитинства такий, моя мила. Ніколи не бачила, щоб він плакав. Завжди стриманий і раціональний. Він не пустий…,о ні. Просто його так вчили з самого малечку, що він повинен бути сильним ось і все. Його мати дуже чарівна жінка проте дуже холодна. Наче льодовик. Наче крига. І виховання її сина було відповідне. Батько Морті помер дуже різко і морті не було поруч з ним. Його це згнітило ще дужче. І все це зробило з хлопця, того ким він зараз є. Я не виправдовую його, моя люба, але просто зрозумійте, хоча б трошки, його душу.
—Можливо я зроблю це,  місіс Уолет, але якже зрозуміти мою душу ? Вона в мене також є, повірте.
—Моя люба, я все розумію. Все, що він сказав, це просто така форма захисту. Я впевнена він не хотів зробити,Вам, боляче.
—Як він лише наважився таке кинути в мою сторону? Я ж не річ якась. Тим більше своїй майбутній наречені. Не розумію для чого йому жінка поруч, яку він так не терпить.
—Повірте, Мортімер ніколи не робить нічого без певних на це причин. Щось в ньому сказало зробити це. Щось втягнуло його в усе це. Ви, тільки уявіть, який буде скандал, коли всі  люди вищого суспільства дізнаються, що у Маркіза є наречена з невеличкого села. Він поставив свою репутацію в доволі небезпечне становище. Думайте про це моя, люба—не про слова, а про вчинки.
—І що, мені тепер робити, пані Уолет?
—Просто з ним потрібно спілкуватись певним чином. А якщо він не хоче то не нав’язуйте йому свою компанію.
—Думаю, можливо, Ви маєте рацію, пані Уолет і дякую за поради…Але мені здається, що все наче намарно…і мій приїзд, і наше спілкування з ним, тим більше майбутній шлюб. Знаєте, мені здається я потрапила в кошмар, але прокинутись вийде навряд чи…
—Все в ваших руках, мою люба, все в ваших руках…